Як це - бути дитиною священика?

Привіт! Оскільки в мого тата позитивний тест на Ковід-19 і зараз він знаходиться в лікарні, я вирішила позитивно ставитись до цієї ситуації, і щоб не залишати вас без відео, запросила спеціальну гостю. Вона - не нова людина у нашій команді, бо від самісінького початку була нашим оператором, суфлером і надійною порадницею. 

Знайомтесь - моя сестра Емілія! 

Сьогодні ви маєте нагоду переглядати надзвичайно унікальний контент, бо дітей священиків у всьому світі не так вже й багато, а таких що записує відео про це - здається взагалі не існує, принаймні ми не знайшли. Ставте лайк і підписуйтесь на канал, бо Маґда мені пообіцяла що якщо відео зі мною назбирає 500 лайків, то вона мені купить велику Мілку. 

Почнемо з того, що одружених католицьких священиків, які можуть мати дітей, взагалі дуже мало по світу. Чому? Бо існує поняття целібату, тобто безшлюб’я, яке забороняє одружуватись священикам, чи ставати священиками одруженим чоловікам. Про целібат тато з Маґдою ще точно знімуть окреме відео, але все що вам треба знати сьогодні - це те що в УГКЦ, членами якої ми є, одружений чоловік може стати священиком, а тобто мати дітей. 

Особливо коли ми ще були маленькі, і друге питання після “Як ти називаєшся?” є “А ким працюють твої батьки?” ми впевнено відповідати що наш тато священник. Реакція завжди дуже тішила. “Ого!”, “Нічо собі”, “Мммм”. Так ніби би говорили що наш тато президент, чи космонавт. Зараз нічого не змінилось, просто люди, спілкуючись з нами, дізнаються про це вже трохи пізніше, але мають точно таку саму реакцію. 

І в ту саму секунду, коли оточуючі дізнаються цей факт, на нас навалюється мільйон стереотипів і міфів. 

Знаєте, це як у школі дитина вчительки завжди найкраще вчиться, і не може схибити ні на 1%, то в нас так все життя. Діти священників - мають бути ідеальні. Ми маємо подавати приклад всюди: добре вчитись, не дружити з хуліганами, не писати шпаргалок, а не дай Боже ти скажеш погане слово! Нам не можна малювати нігтів, проколювати вуха чи, тим більше, ніс і губу, ми маємо ходити тільки в гольфах і довгих спідницях, і макіяж це теж не про нас. Потім ми не можемо вживати алкоголь, курити і робити татуювання.

Не переживайте, ми ні в якому разі не агітуємо це робити, просто хочемо донести, що не потрібно нікого ідеалізувати! І це стосується не тільки нас, а й усіх людей на світі. Бо ідеалізуючи когось, ви робите неприємне лише собі - раніше чи пізніше до вас прийде розчарування, і вам від того стане сумно.  

Цікаво, що ця ідеалізація проявляється у всіх вікових групах. Не лише вчительки і директори частенько доколяли нам страшною фразою: “В тебе ж тато священик, а мама при церкві працює”, а й наші ровесники. Ще в дитячому садочку нашому братові Дмитрові надали моральний мандат, і часто коли хтось бешкетував запитували: “Правда його Бог покарає?”

Та ми, хоч і відчували тиск оточення, але завжди успішно протистояли йому. Мільку часто ловили на списуванні, в мене довгі кольорові нігті, Дмитро і Артем не збираються ставати священниками, а Климця любить короткі шорти і в неї взагалі колись були дреди!

Звичайно, на наших плечах лежить відповідальність за репутацію батьків: мовляв якщо він не може бути хорошим батьком для своїх дітей, то як він буде добрим пастором для своєї громади? Тому часом, особливо в церкві чи на інших християнських тусовках, ми справді почуваємо себе як діти президента, бо всі за нами активно спостерігають. Але це ніяк не означає що ми маємо поводити себе скуто, позувати, і вдавати святеньких ангеликів. 

Бо насправді, все залежить від наших стосунків з Богом, а не від нашого походження.  Вони або офіційні - тобто раз на тиждень, в неділю, ми приходимо до Церкви на дипломатичну аудієнцію в гарних костюмчиках і сидимо в перших рядах. 

Або дружні, коли Бог є  нашим близьким приятелем, який любить нас такими якими ми є, бачить наскрізь і приймає наші помилки, гріхи і невдачі. 

І якби кожен розумів, що в Божих очах ми всі рівні, що ми ВСІ в привілейованому становищі, то спішили би дбати про чистоту своєї душі і розвиток особистих стосунків з  Богом. 

Всі ми діти Божі!

Ще раз дивіться:

Християни ненавидять один одного!

Насправді християни не люблять один одного і це ще мягко сказано. Ну, може не всі, але є досить багато вірних, які ненавидять тих, хто належать до іншої Церкви чи релігії, а особливо, коли різниця між ними мінімальна. Та навіть якщо немає різниці, а хтось просто організований в іншу інституцію - він автоматично стає якщо не ворогом, то недругом. Християни із різних Церков не зустрічаються спільнотами і не організовують довготривалі спільні акції, вони захоплюють території і не дозволяють там розвиватись іншим. 

І це не перебільшення, послухайте авторитетні слова. «Якщо  різні християнські Церкви в Україні мають дати українському народові єдність, – мусять позбутися того духа розколу і ненависті, який спричинює, що Українець Українцеві – ворог. Усі, скільки нас є, мусимо зробити все, що можемо, щоб помиритися і в собі самих побороти духа розколу і ворожнечі супроти братів…». Як думаєте чия це цитата? Порошенка, Філарета, Гузара, а може Ющенка? Не вгадали! Це був митрополит Андрей Шептицький.

Пам'ятаєте, коли один юрист провокував Ісуса Христа, запитуючи: “Учителю, яка заповідь найважливіша у законі?”, тоді Ісус йому відповів: Люби Бога твого, всім серцем, душею і думкою твоєю, а ближнього свого, як себе самого.  Чому ці слова самого Ісуса не промовляють прямо в серце, розум і дію християн? Це питання, яке мучить багатьох людей різних народів і поколінь. А чого тільки вартує молитва Ісуса до свого Отця? Молюся за тих кого я послав проповідувати у світ. Прошу, “щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав”. (Йо 17,18-26).

Але якщо ці слова не промовляють до дуже багатьох християн і особливо до їхніх провідників, то напевно існує якась системна помилка в нашому мисленні. Де її шукати? З чого починати? Думаємо, що коренем проблеми є неоднакове ставлення до слова “ближній”. 

Ось, наприклад, що ми знайшли про того “ближнього” в українській літературі. Микола Бажан у збірці “Роки” пише: “Любити ближнього? Якого? Того, що шкуру з мене здер? Та я б і серце вирвав з нього і кинув псу, щоб пес пожер!”. 

А Леся Українка в творі “Боярина”, хоч признавала цю проблему, але жила надією, що все буде добре. Ось розмова між Епіскопом [тобто єпископом] і Неофітом-рабом: “Геть, відійди від мене, сине тьми! Лиши сей збір! Чого сюди прийшов? Бентежити святу громаду нашу?”. Відповідь Неофіта така: “Ні, ти мене не смієш проганяти, / Бо я сюди прийшов по твому слову, / Повіривши обітниці лукавій / Немов би тут знайду любов і спокій / І вічнеє життя. / Учили ви мене любити ближніх, / Так научіть мене їх боронити”.

То хто є ближнім для християнина? Член власної Церкви, кожний охрещений незалежно від раси й нації, чи кожна людина у світі? Ми маємо гарні приклади розуміння того, що ближній - це кожна людина. Наприклад німецькі римо-католицькі доброчинні організації щорічно жертвують мільйони євро на проекти Російської православної Церкви. Капеланська служба в Україні стає будуючим прикладом справжнього служіння всім українцям без винятку. А ще дуже повчальним розумінням нашої спільної віри в одного Бога було, в 2004 році в Криму, запрошення муфтія Еміралі Аблаєв-а, щоб нинішній митрополит Православної Церкви України Климент “проводив служби у мечетях, якщо [його вірні] не зможуть це робити у власних храмах”. 

То чому християни переважно не терплять один одного? Це тому, що багато з них вважають, що вони мають ексклюзивність спасіння і поза їхніми спільнотами неможливо осягнути вічності. А може тому, що більшість християн просто насправді не є християнами, для них Христові заповіді - це абстракція, це культурний ідеалізм, яким захоплюються лише фанатики, а для середнього послідовника - головним життєвим кредо є жити для себе.

А може це так було продумано Ісусом Христом і це добре, що християни розділені на різні конкуруючі групи? Не спішіть називати нас провокаторами, ми теж думаємо, що так говорити не можна. Ісус в 17 главі від Йоана молиться, “щоб усі були одно”. Пам'ятаєте - це та молитва Ісуса до свого Отця. Ісус молиться не тільки за апостолів, тобто сказати нинішніми словами за “традиційних християн”. Він молився також за всіх неформальних. Вслухайтеся в слова молитви: “Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене”. Бо такою є дійсність, що всі хто вірять в Христа, отримали цю віру через апостолів, які створили “єдину, святу, соборну й апостольську Церкву”, але ви напевно самі зауважили, що нині ця віра набагато ширше розповсюджена поза межами цих оригінальних Церков. Хоч вже із самого початку громади християн, які заснували апостоли були різними, їх тримав в одній цілості Ісус Христос і його Слово. 

++++++++++++++++++++++++++

В нас є окреме відео про це: “Чи Бог знає мої думки?” | Християнин чи бандит?. Якщо ви його ще не бачили, то радимо його не пропустити https://youtu.be/E6K66Uvm82o.

++++++++++++++++++++++++++

В принципі це нормально, що поодинокі Церкви управляються як окремі корпорації, але в такому випадку це передбачає жорстоку конкуренцію між собою і таким чином вони не дозволяють своїм членам симпатизувати іншим. А уже тут не може йти мови про якісь спільні акції чи обмін інформацією. “А нуж хтось знайде легший шлях до Бога в іншій громаді і його переманять туди?”

А може таки конкуренція - це добре? От Кока-Кола конкурує з Пепсі, і їхні напої стають від того лише смачнішими. І тут вони розуміють, що жити один без одного не можуть, бо без конкурента - буде падати якість. Інша річ, що є чесна конкуренція, а є шахрайство. І тут серед Церков також є різні види конкуренції - чесна і нечесна. 

Добре. Кінець аналізу плачевної ситуації. Що нам простим людям робити? 

Треба зрозуміти, а потім пояснювати кожному з нас, що природа Церкви є трохи відмінна від корпорацій, партій чи держав. Оскільки Церква є і людською і надприродного походження, то від неї вимагається не тільки егоїстичної корпоративної поведінки, а вміння не тільки на словах, але й на ділах виконувати заповіді любові і братерства, які їй залишив засновник і голова Церкви - Ісус Христос.  

Отець Юрій Щурко, в блозі “Слово Боже”, закликає християн запитувати себе: “Чи я допомагаю об'єднувати Христове Тіло - Церкву? Чи я молюся за своїх ближніх, інших християн? Чи уникаю пліток, підбадьорюю інших, віддаю їм свій час та засоби, й не дозволяю собі брати участь у пустих дискусіях, котрі провадять до поділу Христового Тіла?”

Кожному під силу перестати вивищувати себе, підозрювати інших у зраді, припинити мову розділення. 

Ісус Христос помер на хресті і воскрес за кожну людину на світі. Вірмо його слову і прикладу, і нехай честю для нас буде більш радикально наслідувати його науку незалежно від того, що серед нас існує потужна “партія християн”, що на практиці не бажають Христової єдності.

Ми - єдині в Христі!

+++++++++++++++++++

А також читайте прекрасне пояснення слів Ісуса Христа “Щоб усі були одно (Йо 17:18-26)” отця доктора Юрія Щурка за адресою:

http://slovobozhe.blogspot.com/2015/06/171826.html.

++++++++++++++++++++

Ще раз дивіться відео "Чи може священник відмовити у похороні?" на каналі "Християнин чи бандит?":

#Християнин_чи_бандит #Біблія #Святе_Письмо #Писання #Ісус_Христос #Михайло_Димид #Маґдалина_Димид #блогер #угкц #уку

Чи може священник відмовити у похороні? | Християнин чи бандит?

 

Уявіть собі таку картину: Христові апостоли хоронять зрадника і самогубця Юду Іскаріотського. Для тих хто не знає, це той апостол, який продав Ісуса Христа за 30 срібняків. Але це лише плід нашої фантазії, який мабуть відповідає дійсності. Ми не можемо собі уявити, що апостоли не виявили милосердя до тіла свого померлого брата. Інакше це суперечило б Христовій науці, яку вони згодом запишуть в Євангеліях. А водночас багато з вас чули про того священика Російської Православної Церкви в Україні, який відмовив батькам у похороні дитини, бо була охрещена, не там де треба; те саме було і в Українській Греко Католицькій Церкві коли отець не хотів хоронити людину, бо вона роками не платила внески на ремонт храму. Зараз вам все розкажемо і пояснимо, а ви за цей час можете підписатись на наш канал, щоб не пропустити нових відео і підняти нам настрій :)  Ми тішимось кожному новому глядачу! 

Люди завжди болісно сприймають новини про труднощі із гідним похованням, а оскільки вони сенсаційні, то преса радо їх широко розповсюджує. Навіть у час війни - поховання ворога у присутності військового капелана є ознакою шляхетності, хоч ми із нашої історії знаємо, що далеко не завжди так було. Справа в тому, що поховання покійного сприймається загалом не як релігійний обряд, а радше як культурне дійство. І участь священика також. 

А тому, якою б не була причина відмови церковного поховання, завжди цю подію болісно і жваво обговорюють. Тут теж йдеться про репутацію родини, а що вже говорити про духовну підтримку, яка дуже потрібна живим.

Але погляд Церкви на поховання людини трохи інакший. Греко-католицький Катехизм пише про це так: “Зі смертю людина покидає цей світ і стає перед Богом. Для гідної зустрічі з Господом їй потрібна молитовна підтримка живих, заступництво Пресвятої Богородиці, ангела-хоронителя та всіх святих. Тому після звістки про смерть рідні, близькі й знайомі померлого збираються біля усопшого на парастас, щоб молитися за нього. До речі, парастас з грецької перекладається як “стояння поруч”. Таким чином уже від парастасу починається поминання душі усопшого.” 

Отже, для Церкви похорон має одну головну ціль - молитва за того, хто помер тут, на землі, бо - для людини вже починається шлях у вічність.

Але нашим питанням є - чи має священик право відмовитись від поховання?

У Біблії написано чітко: “Дар милосердя подай усякому живому, а й мертвому не відмов Твоєї ласки» (Сир. 7,33)”. А що кажуть закони Церкви? В греко-католиків готові ховати всіх, тільки по різному: одних публічно, других приватно, чи таємно. Публічно - тобто з похоронною процесією, дзвонами в церкві і парастасом. Таким чином ховають усіх вірних, які вели звичайне християнське життя, регулярно ходити до Сповіді і приймали причастя. 

То кого ж ховають таємно і як це відбувається? Є 6 категорій людей, які не можуть бути поховані привселюдно: 1. Нехрещені особи; 2. Хрещені некатолики; 3. Прилюдні грішники; 4. Загальновідомі віровідступники, єретики, розкольники і войовничі атеїсти; 5. Самогубці; 6. Ті, хто вибрав кремацію свого тіла з мотивів проти християнської віри. Про кремацію, до речі, в нас є окреме відео. Якщо ви його ще не бачили, то радимо його не пропустити - https://youtu.be/jIAYoykTwyQ :) В кожної із цих категорій є свої прописані нюанси таємного похорону: наприклад коли ховають привселюдних грішників, священик не може використовувати фелону і кадила, а також не дзвонять дзвони, а на похороні атеїстів вже в дзвони дзвонити можна, але до храму тіло занести не дозволяють. 

У римо-католиків виглядає строгіше. В них Церква забороняє ховати “відомих відступників, єретиків і схизматиків”. Так-так, складні слова, якщо пояснювати коротко, то це ті, які, чи відійшли від християнської віри, чи спричинили розкол Церкви, чи проголошували якусь очевидно неправдиву релігійну науку.  А найпростішим відступником можна вже вважати того, хто більше року добровільно не ходив до храму. Однак священик має трохи свободи, щоб вирішувати, яка доцільність його молитви вже не так за померлого, як для лікування живих родичів і друзів.

У православній Церкві ще існує заочний “чин заради втішання родичів” у випадку самогубців. Там Церква не бере на себе відповідальності за померлого, але готова молитися для духовної підтримки живих родичів.

Насправді роль Церкви є дбати про спасіння кожної людини і тому варто наголосити, що при кінці життя людини похорон не є найважливішим, бо як ви зрозуміли, це тільки супровід до потойбічного життя. Натомість ключ до вічності називається “Божа благодать” чи “Божа ласка” і її можна сягнути тільки будучи живим, в таїнствах Сповіді, Євхаристії і Єлеопомазання, а тому головним є добровільне прийняття тих таїнств вмираючим із рук священика. 

Людина повинна бути похована у своїй вірі - якщо вона християнська - по християнському, якщо нехристиянська - не за участі християнського священика.

Живімо гідно!

Ще раз дивіться відео "Чи може священник відмовити у похороні?" на каналі "Християнин чи бандит?" (https://www.youtube.com/channel/UCl4tZd7Ojbu48voN-ATByRg):

#Християнин_чи_бандит #Біблія #Святе_Письмо #Писання #Михайло_Димид #Маґдалина_Димид #блогер #угкц #уку