Уявіть собі таку картину: Христові апостоли хоронять зрадника і самогубця Юду Іскаріотського. Для тих хто не знає, це той апостол, який продав Ісуса Христа за 30 срібняків. Але це лише плід нашої фантазії, який мабуть відповідає дійсності. Ми не можемо собі уявити, що апостоли не виявили милосердя до тіла свого померлого брата. Інакше це суперечило б Христовій науці, яку вони згодом запишуть в Євангеліях. А водночас багато з вас чули про того священика Російської Православної Церкви в Україні, який відмовив батькам у похороні дитини, бо була охрещена, не там де треба; те саме було і в Українській Греко Католицькій Церкві коли отець не хотів хоронити людину, бо вона роками не платила внески на ремонт храму. Зараз вам все розкажемо і пояснимо, а ви за цей час можете підписатись на наш канал, щоб не пропустити нових відео і підняти нам настрій :) Ми тішимось кожному новому глядачу!
Люди завжди болісно сприймають новини про труднощі із гідним похованням, а оскільки вони сенсаційні, то преса радо їх широко розповсюджує. Навіть у час війни - поховання ворога у присутності військового капелана є ознакою шляхетності, хоч ми із нашої історії знаємо, що далеко не завжди так було. Справа в тому, що поховання покійного сприймається загалом не як релігійний обряд, а радше як культурне дійство. І участь священика також.
А тому, якою б не була причина відмови церковного поховання, завжди цю подію болісно і жваво обговорюють. Тут теж йдеться про репутацію родини, а що вже говорити про духовну підтримку, яка дуже потрібна живим.
Але погляд Церкви на поховання людини трохи інакший. Греко-католицький Катехизм пише про це так: “Зі смертю людина покидає цей світ і стає перед Богом. Для гідної зустрічі з Господом їй потрібна молитовна підтримка живих, заступництво Пресвятої Богородиці, ангела-хоронителя та всіх святих. Тому після звістки про смерть рідні, близькі й знайомі померлого збираються біля усопшого на парастас, щоб молитися за нього. До речі, парастас з грецької перекладається як “стояння поруч”. Таким чином уже від парастасу починається поминання душі усопшого.”
Отже, для Церкви похорон має одну головну ціль - молитва за того, хто помер тут, на землі, бо - для людини вже починається шлях у вічність.
Але нашим питанням є - чи має священик право відмовитись від поховання?
У Біблії написано чітко: “Дар милосердя подай усякому живому, а й мертвому не відмов Твоєї ласки» (Сир. 7,33)”. А що кажуть закони Церкви? В греко-католиків готові ховати всіх, тільки по різному: одних публічно, других приватно, чи таємно. Публічно - тобто з похоронною процесією, дзвонами в церкві і парастасом. Таким чином ховають усіх вірних, які вели звичайне християнське життя, регулярно ходити до Сповіді і приймали причастя.
То кого ж ховають таємно і як це відбувається? Є 6 категорій людей, які не можуть бути поховані привселюдно: 1. Нехрещені особи; 2. Хрещені некатолики; 3. Прилюдні грішники; 4. Загальновідомі віровідступники, єретики, розкольники і войовничі атеїсти; 5. Самогубці; 6. Ті, хто вибрав кремацію свого тіла з мотивів проти християнської віри. Про кремацію, до речі, в нас є окреме відео. Якщо ви його ще не бачили, то радимо його не пропустити - https://youtu.be/jIAYoykTwyQ :) В кожної із цих категорій є свої прописані нюанси таємного похорону: наприклад коли ховають привселюдних грішників, священик не може використовувати фелону і кадила, а також не дзвонять дзвони, а на похороні атеїстів вже в дзвони дзвонити можна, але до храму тіло занести не дозволяють.
У римо-католиків виглядає строгіше. В них Церква забороняє ховати “відомих відступників, єретиків і схизматиків”. Так-так, складні слова, якщо пояснювати коротко, то це ті, які, чи відійшли від християнської віри, чи спричинили розкол Церкви, чи проголошували якусь очевидно неправдиву релігійну науку. А найпростішим відступником можна вже вважати того, хто більше року добровільно не ходив до храму. Однак священик має трохи свободи, щоб вирішувати, яка доцільність його молитви вже не так за померлого, як для лікування живих родичів і друзів.
У православній Церкві ще існує заочний “чин заради втішання родичів” у випадку самогубців. Там Церква не бере на себе відповідальності за померлого, але готова молитися для духовної підтримки живих родичів.
Насправді роль Церкви є дбати про спасіння кожної людини і тому варто наголосити, що при кінці життя людини похорон не є найважливішим, бо як ви зрозуміли, це тільки супровід до потойбічного життя. Натомість ключ до вічності називається “Божа благодать” чи “Божа ласка” і її можна сягнути тільки будучи живим, в таїнствах Сповіді, Євхаристії і Єлеопомазання, а тому головним є добровільне прийняття тих таїнств вмираючим із рук священика.
Людина повинна бути похована у своїй вірі - якщо вона християнська - по християнському, якщо нехристиянська - не за участі християнського священика.
Живімо гідно!
Ще раз дивіться відео "Чи може священник відмовити у похороні?" на каналі "Християнин чи бандит?" (https://www.youtube.com/channel/UCl4tZd7Ojbu48voN-ATByRg):
Немає коментарів:
Дописати коментар