21.11.15

LES RIVAGES D’EREB - БЕРЕГИ ЕРЕБА

Cadeau d'un ami français.
Подарунок від французького друга. 

LES RIVAGES D’EREB
Chant nocturne pour l’Ukraine blessée
Denis Cardinaux

«Mais c’est de l’homme qu’il s’agit!»
Saint-John Perse
БЕРЕГИ ЕРЕБА
Ноктюрн для зраненої України
Дені Кардіно (Франція)

«Але ж ідеться про людину!»
Сен-Жон Перс



Et bien, lève toi, de ce tombeau, en cette nuit,
fais resplendir sur ta face outragée
cette lumière enclose,
cette eau limpide que tes mains
voudraient porter aux bouches mortes.
Peuple irradié devant le monde enténébré
toi seul au su donner
la note inentendue
de tes antiques liturgies.
Підіймись із цієї могили цієї ночі,
розлий на своєму зневаженому обличчі ув’язнене світло,
воду чисту, яку руки твої
хотіли б піднести до мертвих вуст.
Лише ти один з осяяного народу
умів перед світом затьмареним
дати нечуваний спів своїх
древніх літургій.


Tu aperçois, au loin, le rivage d’Ereb,
et lorsque vient la nuit, après la longue lutte,
tu rêves à des douceurs, à de grands paysages,
à cette abouchement du coeur avec le ciel.
Fille qui vient danser sur les sables du soir,
parmi les ombres pacifique des troupeaux,
déjà, le grand taureau,
couleur de tes plus pures neiges,
baise la main qui lui tendait
la fleur éparse de ton âme.
У далині бачиш берег Еребу;
коли спадає ніч по довгій борні,
мрієш про спокій, безмежні простори,
єднання серця із небесами.
Діва, яка танок розпочала на пісках вечірніх
посеред сумирних тіней отар;
вже великий бик, барви
твоїх найчистіших снігів,
лиже руку, що йому простягла
китицю квітів душі твоєї.
Et te voici, en face de Pi Hahiroth,
entre Migdol et la mer.
Vague immobile sur ta geste fervente,
le ciel de sur la mer fait linceul immense.
Ainsi, tu leur diras de ne pas avoir peur.
Tu étendras tes mains, ils comprendront.
Ton offrande au désert, c’était déjà mourir.
Tu leur diras que le coeur
ne peut se satisfaire
des songes sur les grèves. 
Ось ти вже навпроти Пі-Гагірота,
між Міґдолом і морем.
Нерухома хвиля на твоєму запальному жесті.
Небо безмірним саваном вкриває море.
А ти скажеш їм: «Не треба боятись».
Простягнеш до них руки, вони зрозуміють.
Твоя жертва пустелі – це
вже готовність померти.
Скажеш їм, що серце не може
вдовольнитись лише мріями
на піску прибережнім.
« On a sonné aux beffroi de la nuit
j’ai cru que ce n’était qu’un rêve,
mais non ! Je vous l’annonce
voici la Vie Nouvelle ! »
Mais il ne suffit pas,
que quelqu’un se lève
et commence à chanter
parmi les souffles harassés,
parmi les barricades,
lorsque tu te tiendras
devant cette lumière, que ce monde prendra
au même plat, la bouchée déloyale,
qu’il traînera ta liberté dans l’apparence,
cette absence de soi aux sources intérieures,
rappelle toi l’étoiles au dessus de la route
et l’ange lèvera son épée tutélaire
et tu pénétrera, plus avant que tes rêves,
dans le jardin.
Et sur l’Arbre de Vie
tu étendras les bras.
«Чутно дзвін на сторожевих вежах,
а мені видалось, що це лише сон.
Але ж ні! Сповіщаю вам прихід
Життя Нового!»
Не досить одному лишень стати,
почавши спів посеред зморених
зітхань, посеред барикад;
коли встоїш ти перед тим світлом,
що його світ готовий підступними вустами пити,
понесуть твою свободу
лишень про людське око,
позбавлені снаги для внутрішніх джерел.
Згадай собі зорю на високості,
і янгол меч здійме свій оборонний,
і ти у сад ввійдеш, скоріш од
своїх мрій.
На Дерево Життя
свої покладеш руки.


Від автора (26.ХІІ.2014 р.):
У цілому вірші є двозначність – страждання і просвітлення, береги раю і береги труднощів (Ереб). У час подій на Майдані минулого року мені видавалося, що український народ, який так вистраждав упродовж своєї історії, нагромадив внутрішнє світло, яке повинен розсіяти… Саме єднання містерії Хреста і долі українського народу дозволяє показати світові це світло, світло, яке не можна знайти без Божої благодаті… А крім того, ще є надія і неадекватні рішення. Але цей реальний рай показано на такому ж рівні, що й обманливі мрії.
Якщо вірш підкреслює і хвалить вільнолюбні бажання України, він також хотів би її застерегти: ті, з якими вона мріє об’єднатися (мав на увазі Європу, але це були лише тимчасові думки), не обов’язково шанують це внутрішнє і пророче світло… Небо України завжди матиме вигляд хреста.
У вірші так само передчувається доля України, але про це говориться через посередництво п’яти картин: пробудження України для своєї місії, викрадення Європи, очікування єврейського народу перед переходом Червоного моря, відчуття того, що свобода врешті близька (барикади) і це кінцеве попередження та повернення до єдиної можливості здійснити мрію про свободу і мир.


З французької переклав
Ярема Кравець

18.11.15

Симфонія Сльози

(писано о 06:00 ранку, 17 жовтня, в день св. Франциска Асижського)

Понад дріб’язковістю і метушнею, понад мурашиним світом людей, зойками втрат, понад катастрофами і «цвинтарем розстріляних ілюзій» пливе Жива Ріка Музики. Єдина мова, яка не потребує перекладу.
«Хіба можна писати Симфонію Сльози, коли навколо – ганебний маскарад?» Відповідь є: можна.
Мій ранок тепер відрізняється від усіх попередніх ранків. Завдяки щедрості Костянтина і завдяки «Багателям».


У нас тут вживають слово «багателізувати» тобто «легковажити».
Нажаль, у Львові вже нема ріки. Тому, коли хочу знову зібрати в цілість розбиті частини мене – їду в гори, де тече Черемош. Гірська ріка має свій звук: там і водовороти, і тихі плеса.
Біля води починаєш розуміти не тільки плинність часу і себе в ньому, але також і вічну тему Тривання, великого проминання усього, що дрібне.
Нас не буде, а ріка плистиме далі, до моря.
На Йордан, коли освячуються води українських рік, святим стає і Чорне море. А Ви знаєте, що річка Буг колись називалася Бог? Це ніби наш Ніл, як у Києві Борисфен…
Ігор Калинець у вірші, присвяченому Максимові Березовському, «Не отверзи мене во время старости» пише: «Скільки б не клав своє серце / на розпечене сонце / на каруселю платівки / воно сторчма шугне / до долу, в провалля, вже після першого такту / Так починається витік / гомону гаїв…
У «Багателях» серце нікуди не шугає. Ви, пане Валентине, ніби ласкаво запрошуєте посидіти з  Вами коло РІКИ. Берете за руку і ведете під дощем. Чи це сніг?
Вам вдалося передати мерехтіння світла на воді. Айвазовський радіє. А як втішаються імпресіоністи!
Скапування води з весел, в тиші ранку, коли від кожної краплі ідуть концентричні кола і човен ковзає беззвучно по тихому плесу.  Чи може це тремтіння роси на пелюстках польових лілей?
Як подякувати Вам за торкання до Великої Цілості? 

Можливо так: Евхарісто, киріє! Людина не може жити без води.
Ваша музика не тільки провадить до води, вона сама є  в о д о ю .
Анрі Матісс казав, що в час Французької Революції йому найкраще вдавалися натюрморти.
Франціско Ґойя сотворив «Капрічос» на хвилях Великої Депресії.
Євген Лисик, під скаженими тиском сталінсько-брежнєвського маразму, намалював вугіллям геніальну серію «Химер» і буквально з шматків власної плоті і кров’ю серця виліпив декорацію до «Спартака», які чомусь дуже нагадують обгорілий Майдан 2014 року.
В хроніках кінця ХХІ ст. писатимуть: в розпал російсько-української війни, сумнозвісного теракту в Парижі… і напливу біженців в Європу деякі щасливі люди мали змогу слухати «Багателі» Сильвестрова.
… і вони були єдиними які уціліли…
… і війна припинилася.
Іванка Димид
Київ – Львів – Княжичі





11.11.15

Церква Христова існує над усіма культурами



Проект храму (Волер, Норвегія) http://documentsarchitecture.com/valer_kirke.html


Церква Христова існує над усіма культурами, вона поєднує в собі ті компоненти, які поширюють правду та благополуччя. Усе це можна пояснити тим, що Церква – установа Божа. Люди мусять приймати її або такою, якою вона є, або зовсім її відректися.

Якби Церква була пов’язана винятково з якоюсь нацією, то вона лише б сіяла зерно розбрату між народами, розпалювала національні пристрасті й, урешті, спричинилася б до того, що одні народи опинилися би під гнітом інших.

Але не такою є Христова Церква. Вона завжди залишається незмінною та відкритою для всіх без винятку. В усіх тих аспектах, які не мають вирішального значення, Церква пристосовується до потреб кожного народу. Вона проповідує народною мовою, передає Святе Письмо та писання святих отців також мовою довіреного їй народу. Вона сприяє розвитку окремих культур і літератур. Вона закликає до справедливости і спонукає до прояву милосердя. Вона засуджує всілякі спроби діяти всупереч правилам природи та бореться з ними, допомагає кожному народову морально оздоровитись і безпосередньо впливає на його загальний розвиток. Церква стає надзвичайною цінністю для національної культури.

(Любомир Гузар. Андрей Шептицький – провісник екуменізму. Львів 2015. С. 152).