21.12.14

Семінар OSTEUROPA 2014 в Шмохтітц

Цьогорічний Семінар OSTEUROPA-SEMINARE був присвячений 25-річчю падіння Берлінської стіни і 20-річчю Семінарів в Шмохтітц, організатором і президентом яких був др. Ганс-Йозеф Нюхель. 

http://kath-maennerarbeit.de/wp-content/uploads/Flyer-20-OES-deutsch.pdf

Для української делегації ще були важливими дати 25-річчя виходу УГКЦ з підпілля і 1-а річниця Майдану гідності. Був ще особистий ювілей президента Нюхеля, якого ми привітали листом від патріарха Любомипа і медаллю патріарха Йосифа, яку ласкаво пожертвував о. Роман Кравчик. Президент Нюхель був дуже-дуже зворушений (в додатку його лист).



Семінар тривав 5 днів з 9.11.14 - 14.11.14. Були делегації 13 країн Східної і Західної Європи. З визначніших постатей на Семінарі були присутні: архієпископ др. Людвіг Шік, держміністр др. Штеффен Флат, єпископ Дієцезії Дрезден-Майсен др. Гайнер Кох, новий голова «РЕНОВАБІС» Стефан Дартман.

http://www.tdh-online.de/archiv_1996_bis_2007/artikel/2136.php

Українська делегація складалася з двох священиків о. Михайла Городиського, о. Михайла Димида і трьох мирян Марка Калиняка, Аніти Прокопович і Лесі Крип’якевич. Дуже цінною була теж присутність нашої приятельки Доріс Кістерс, яка була свідком, делегатом, дискутантом і посередником між Сходом і Заходом. Ігор Матушевський через хворобу мами вперше був відсутній, але був дуже зворушений молитвою за його маму.

В зв’язку з кризою, яку переживають релігійні спільноти Європи, зокрема УНУМ-ОМНЕС, один з днів семінару був присвячений погляду в майбутнє. Це була програма з психологом, який оперував технологіями для опитування і роздумів. 

Перебуваючи у спільноті християнських політиків ми не сподівалися побачити у збірнику, виданому до 20-річного ювілею Семінарів, мапу країн дійсних членів організації, на якій Україна була з відрізаним Кримом (на мапі належав вже Росії). На наше обурення (а зокрема литовців) мапа була перероблена з щирими вибаченнями. Але це послужило нам доказом, якими джерелами в Інтернеті користуються наші європейські друзі. Ця помилка теж відкрила для нас можливість у вечірні години, винятково поза програмою, надати можливість якнайповнішої інформації про Україну. Ми зробили презентацію велико-форматних фотографій та слайд-шоу Майдану авторства Климентії Димид, читання молитви матері, перекладеної Доріс Кістерс, і розповідь англійською о. М. Димида (аудіо запис додається). 

Доповідь засвідчувала про три базові європейські цінності Майдану: гідність, християнське обличчя, відсутність ненависті і пімсти. Це все зробило враження і ми бачили як деякі чоловіки витирали сльози. Після вечірньої презентації Українського Майдану ми бачили, що обличчя багатьох були розгублені. Вони підходили, роздивлялися виставку фотографій Майдану, задавали питання. Стара Європа пригадала свої цінності і дивувалася, що міліонний народ встав і віддає за них своє життя. А Європа думає: «Чи не завеликі санкції ?». А Європа каже: «Ми стурбовані!». А кров за це зволікання віддає Україна, це її Євхаристія. Сьогодні Україна за Євхаристійним столом змішує свою кров з Кров’ю Христа. Кожен з нас має запитати: «Де я є за тим столом? ». 

Зворушений Ганс-Йозеф Нюхель підійшов до делегації України і сказав, що матиме зустріч з пані канцлер Меркель, яка є його приятелькою і попросив нас підготувати точки для розмови. Він був настільки уважним, що листом повідомив нас про результати зустрічі і заявив свою готовність на різних політичних щаблях працювати на правду про Україну . 

На семінарі було показано документальний фільм, присвячений спорудженню і падінню Берлінської стіни. Він повернув усіх до періоду совєтської окупації Східної Німеччини, до побудови Берлінської стіни, до трагедії розділу німецької нації, родин. Фільм дуже асоціювався з теперішнім станом окупації частини України. Методи і стиль окупанта – ті самі. Документальні кадри показували біль на обличчях людей, зло, яке опановувало світ.

Зустріч духовно-зрілих людей Сходу і Заходу на цьому семінарі відбулася ще в іншій площині, у щоденних молитвах і Літургіях, дві з яких були східного обряду (англ. та нім. мовами). Вже три останні роки в церковці Бішоф-Бенно-гауз використовуються фелони для священиків Східних Церков, закуплені для тої цілі. Крім того ми роздаємо всім Службу Божу нім.та анг. мовами і бачимо як радісно вони це приймають.

Крім цього наша делеґація мала можливість з подякою відзвітувати про ефективність участі в Ост-Європа-Семінарах від 1995р., про ряд проектів Фонду, започаткованих і здійснених в Україні завдяки участі в цих семінарах та підтримці Реновабіс. В доповідях Фонду св. Володимира була представлена коротка історія періоду незалежності, виходу з підпілля УГКЦ та розвитку структур Церкви протягом останніх років. 

Леся Крипякевич



Lieber Ihor, vielen Dank für Deine Grüsse, es war schade, dass Du nicht dabei warst in Schmochtitz, ich hätte Dich sehr gerne noch einmal getroffen. Aber die Mutter zu pflegen ist in diesem Fall wichtiger. Für mich war es eine Freude noch einmal in Schmochtitz dabei sein zu können. Viele alte Freunde zu sehen ist immer gut. Ich konnte viele Gespräche mit den ukrainischen Freunden führen. Eine große Ehre für mich war der Brief und die Medaille von Kardinal Husar ! An ihn viele herzliche Grüße. In der Zwischenzeit konnte ich einige Gespräche über die Ukraine mit der Politik, der Presse und der Öffentlichkeit führen. Frau Merkel wird standhaft die Freiheit der ganzen Ukraine fordern und vertreten. Ich werde auch weiterhin für Eure europäische Zukunft operieren und in Deutschland für Unterstützung werben.Alle guten Wünsche für ein gesegnetes Weihnachtsfest - auch im Namen meiner Frau - und für das neue Jahr Frieden und Einheit für die Ukraine !!! Grüsse auch an alle Freunde dort.

Dein und Euer Heinz-Josef

19.12.14

Критика виставки "Свіло тихе" Іванки Димид

І знову графіті: ось церковно-слов'янська в'язь - кирилиця, яка зненацька б'є у підсвідомість, стаючи чи то грифелем нендзного олівця, чи то вугликом, яким - у жахливому передчутті чеканних кроків долі - на стіні в'язничної камери вишкрьобувалося - і не вистачило олівця чи вуглика - аж ось останні літери кров'ю: Алла Горська, Лесь Курбас... Вони насуваються з глибини - начебто недомальовані, начебто чернетка, яка вимагає завершення - і серце кричить у відчаї, що завершення не буде, бо завершення кинуто по розстрілі до мерзлої землі у Сандормосі...

Ще трудно про це писати. Але дуже хочу встигнути до понеділка. Щоби ті, хто прочитає, теж встигнули долучитися.
...Триптих. Відчуття фрески, фрески з Софії Київської, але не парадної - тої, прихованої і тому так інтимно втручаючої в глибинь серця. Графіті. Лики - не прославлених Вселенським прославленням - але все ж таки Святих. Святі лики непрославлених Святих.
І знову графіті: ось церковно-слов'янська в'язь - кирилиця, яка зненацька б'є у підсвідомість, стаючи чи то грифелем нендзного олівця, чи то вугликом, яким - у жахливому передчутті чеканних кроків долі - на стіні в'язничної камери вишкрьобувалося - і не вистачило олівця чи вуглика - аж ось останні літери кров'ю: Алла Горська, Лесь Курбас... Вони насуваються з глибини - начебто недомальовані, начебто чернетка, яка вимагає завершення - і серце кричить у відчаї, що завершення не буде, бо завершення кинуто по розстрілі до мерзлої землі у Сандормосі...
Диво композиції, яка веде від різдвяної казки, де відкривається безсмертя розстріляних Кобзарів і Лірників до Ангела Воскресіння з ликом такого знайомого Стуса... Полум'яний хлопець - Архангел Михаїл посередині - Небесна Сотня...
І - трохи на узбіччю, неначе наприкінці - але ж і в оновленому нахилі до вимоги повернутися і ще раз... і ще раз... Тайна Вечеря - і Тіло Христове на руках Велетнів - Мучеників, і концлагерне чудо - гранений стаканчик - в руках Ковча: пийте з неї всі - це є Кров Моя Нового Завіту. І чудо здійснення Небесної Любові серед тих, хто за життя сягнув поза світи і небеса небес... І все це єдина в світі Батьківщина, невимовна національна ідея невмирущості, правди і волі.
Вчора Константин приїхав за мною в семінарію і забрав до Арт-галереї на Вірменській, майже біля Дзиги, праворуч, якщо стояти до Дзиги обличчям. І понад дві години я не мав можливості відірвати себе від читання фресок, живопису, іконного віконця у Дійсність - все далі, на глибину - п'яти мистецьких робот Іванки Димид з текстовим супроводженням і Хрестом - що промовляє наприкінці і окремо, осіняючи своєю тінню святі імена...
мені треба туди ще раз повернутися. може там і зустрінемося.

--
Покайтеся і наверніться, бо вже при дверях Той, Хто взискує правди і милосердя - благословіння Господнє на вас Його благодаттю і чоловіколюбієм Отця і Сина і Святого Духа нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

18.12.14

Жити небом на землі!

Покровитель дня 14 грудня 2014 року

Прор. Наум
Неділя 27-та по Зісланні Святого Духа. Глас 2

Боже слово
Послання апостола Павла до Ефесян 6:10-17
10  Нарешті кріпіться в Господі та в могутності його сили. 11  Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. 12  Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. 13  Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. 14  Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости 15  і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. 16  А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. 17  Візьміть також шолом спасіння і меч духовний, тобто слово Боже.
Євангелія від Луки 13:10-17
10  Ісус навчав в одній з синагог у суботу. 11  Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. 12  Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: “Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.” 13  І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. 14  Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: “Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній.” 15  Господь у відповідь сказав до нього: “Лицеміри! Чи кожний з вас не відв'язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? 16  Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв'язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?” 17  І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.



Коментар до слова
Нам треба тіло, щоби жити. Однак тіло – це оболонка. Але для того, щоби була оболонка потрібно щоби було ядро. Ядро, нині говориться в святому Апостолі і Євангелії, це є наша душа. Ось що є найважливішим для нас. Якщо є душа і в цій душі є Дух тоді будемо жити, так як Господь запланував. Бо ми з Вами є Божими сотворіннями.


Дорогі браття і сестри! Тема нинішнього апостольського читання і Євангелії є наше тіло. Кожен з нас має тіло. Наше тіло не є міцним. Воно слабке: різні хвороби можуть легко вчепитися до нашого тіла. Ми можемо щось шкідливе з’їсти і зразу ми хворіємо. Можемо перестудитися або щось надто важке піднести і вже ми маємо лежати.
Багато разів молимося про здоров’я свого тіла. Дійсно тіло є дуже важливим для нас, бо є носієм нашого серця, нашої душі. І без тіла ми на цій землі не проживемо. Нам треба тіло, щоби жити. Однак тіло – це оболонка. Але для того, щоби була оболонка потрібно щоби було ядро. Ядро, нині говориться в святому Апостолі і Євангелії, це є наша душа. Ось що є найважливішим для нас. Якщо є душа і в цій душі є Дух, тоді будемо жити так як Господь запланував. Бо ми з Вами є Божими сотворіннями. І хто планував наше життя? Ми? Ні. Наші батьки? Ні. Держава? Ще менше.
Господь Бог наше життя запланував. Він створив нас такими, якими ми є. В тому тілі, в якому ми є, для того, щоби ми стали одного дня співрозмовниками з Ним, з Богом, з Сотворителем неба і Землі. Той, що сотворив гори, ліси, ріки, все, що є прекрасне на тій землі, чим ми не можемо надивуватися. Оцей Бог, наш Бог, наш великий Бог хоче щоби я був Його співрозмовником. Хоче, щоби ти була його співрозмовницею. І для того Він дав мені і тобі тіло. І в те тіло вклав вічну душу.
Так, що тепер, коли ми знаємо основу нашого буття і ціль нашого буття, то ми можемо краще зрозуміти що це означає мати віру, мати дух. Бо тільки дух і віра нас можуть провадити стежкою до мети, яку нам призначив Господь Бог і тільки та мета нас зробить щасливими і будемо жити небом на землі, а потім осягнути вічну нагороду в Царстві Небеснім. Бо жити в небі чи в пеклі – це не треба чекати смерті. Ми можемо побачити довкола нас цілий ряд людей, які є щасливими людьми, хоч вони мають труднощі, але вони є щасливими. Вони бачать ціль. І вони хоч помиляються, хоч падають, але вони встають і йдуть до цієї мети. І вже саме це паломництво робить нас щасливими. А з іншого боку, на жаль, ми бачимо цілий ряд людей, які вже живуть пеклом. Вони нещасливі. Ми би не бажали бути в їхній шкірі. А це все залежить від одного – від нашого духу. Бо в них те саме тіло, що і в нас, ті, що щасливі і ті, що нещасливі. Одні і другі мають те саме тіло. Одні живуть духом, а другі не живуть духом. Божим Духом очевидно.
Ми, християни, були хрещені і миропомазані. І в тому моменті ми отримали Дух, Божий Дух щоби жити вже не просто за законами природи, а за Божими законами, щоби жити небом на землі. І від духу багато що залежить. Так що який в нас дух? Яка в нас є сіль: чи вона солена, чи вона втратила свій смак? Чи ми можемо в наших розмовах, в наших думках, в наших зусиллях додавати смаку до життя. Ми маємо багато інформації про церковне життя, про Боже життя і якщо хтось хоче довідатися більше нині це не є важко: можна купити гарну книжку і мати інформацію, або просто натиснути на сайт в пошуковій програмі і написати «християнство», «Божі заповіді», «любов до Бога» і все нам показує. Але чи це нам допомагає ставати кращими, в нашому щоденному житті? Ні. А чому ні?
Розкажу Вам про апостолів. Вони знали про воскресіння Ісуса Христа, бо жінки прийшли їм сказали. І навіть сам Ісус Христос прийшов до їхньої хати, там де вони ховалися, явився їм оскільки Тома не повірив, то Він прийшов на другий раз. Але що, чи це допомагало їм жити відважним християнським життям? Ні. Так, що інформація сама, саме знання не допомагає нам. Треба ще чогось. А що трапилося, що апостоли помінялися? Дух Святий зійшов на них. От так само і для нас. Нам треба жити Духом Святим. Нам треба Божої благодаті. Бо тільки Божа благодать – це є та сила, яка робить ту різницю між християнином – учнем Ісуса Христа, і християнином так собі на папері, тим, що носить хрест, час від часу до церкви йде, але в щоденному житті – та ви знаєте, треба поводитися так, як всі люди, неможна по інакшому поводитися. І ми поводимося так, як всі люди, бо нема того духу. Я не маю відваги сказати – ну вибачте друзі, ну я Вас розумію. Ви хочете так жити – ну жийте. Я Вас любив і буду любити, але дайте мені свободу жити згідно Божих заповідей. Божа заповідь що пише? Таким чином я буду так старатися. Ви не тисніть мене, щоби я жив «по-вашому», бо це не добре. Чи для того, щоби мати таку розмову, треба мати дух, треба мати силу внутрішню? Треба. Без того я не вимовлю ті слова. Без того я буду ховатися, без того я буду хотіти бути «нормальним», бо всі так роблять. Але вони – не нормальні. Цього не потрібно озвучувати, але мати милосердя, мати свою позицію і знати, що моя дорога до щастя, до того, щоби я мав здорову душу і здорове тіло є встановлена Господом Богом – моїм Сотворителем. Бо я не маю іншого Сотворителя. І так само як оператор установляє норми, яким чином ми маємо користуватися мобільним зв’язком, то ми це виконуємо, бо інакше не буде зв’язку. Проста справа. Ми це розуміємо. А якщо не вповні розуміємо, це в багатьох випадках вина ангела зла, змії, диявола. Так, що пам’ятаймо про це все і в такому дусі готуймося до приходу Ісуса Христа. І Його прихід – це також для нас наука, що ми помимо тіні смерти можемо жити, якщо ми будемо з Богом. Бо народження Ісуса Христа, це радісне свято, але згадайте що Ісуса Христа ніхто не хотів приймати в Вифлеємі. Задля того, щоби вбити Ісуса Христа, тисячі младенців були вбиті. Ісус разом з Йосифом і Марією втікали до Єгипту. Оце є ті тіні смерті.
Подумаймо які є тіні смерті нині для нас конкретно: для мене, для тебе? Що тобі заважає? Але будь впевнений, що як ти будеш мати дух, цей що мав Ісус, Марія, Йосиф, апостоли потім, то ти пройдеш і будеш співрозмовником із великим нашим Богом. І ти будеш найщасливішою людиною на світі.
От такої підготовки до Різдва Христового бажаю собі і кожному і кожній з Вас. Молімося в тому намір енні. Слава Ісусу Христу!

06.12.14

«Коло на обличчі безодні» Ірини Калинець

Слово Михайла Димида на презентації книги «Коло на обличчі безодні» Ірини Калинець. Львівський музей історії релігії (площа Музейна, 1). 6 грудня 2014 р.



Маємо перед собою розпочату працю жінки філософа, поетки, християнки. Так як відомо, до друку готується ІІ том.


Покійна пані Ірина мала один недолік, а можливо це достоїнство – вона була жінкою! Праці жінок богословів приймаються Церквою мінімум через декілька століть. Тут можна згадати праці Аннік де Сузнель, Клари Любік, св. Терези від Христа. Не треба йти далеко, зацитуймо фрагмент з Євангелія: «Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували. (Лука 24:22). [Прибігли і кажуть:] Він воскрес (Марко 16:6)».
Буквально вчора, у п’ятницю, 5 грудня 2014 р., ніхто інший як Римський архієрей Франциск закликав членів Міжнародної Богословської Комісії, «залучати більше жінок до праці у сфері богослов’я, адже […] їхній жіночий погляд може допомогти звернути увагу на певні деталі у тій незглибимій таємниці Ісуса Христа, в якій заховані усі скарби мудрості та знання». Папа Франциск теж «відзначив, що багато жінок пропонують нові підходи у богословських роздумах»[1]. Дослідники творчості пані Ірини, я впевнений ще скажуть своє слово про її життя. Я лише зацитую фрагмент «Витягу з обвинувального висновку у справі Ірини Калинець 10 липня 1972 р.»: «Незважаючи на попередження органів слідства в 1965 році, КАЛИНЕЦЬ І. О. Злочинних дій не припинила і продовжувала виготовляти, зберігати з тією ж метою антирадянські наклепницькі пасквілі та поширювати їх серед оточення».
Поклонімося світлій пам’яті пані Ірини, цієї невтомної трудівниці на Христовій ниві. Найкращою даниною пам’яті про неї буде дослідження їй спадщини, осяяної любов’ю до Бога й України!

27.11.14

Те, що Людина творить Майбутнє - очеведне!



Молитва – це золото для душі покійника

Що ми робимо, коли хтось вмирає? Ми збираємося, щоби супроводжувати його в новому народженні.






Коментар

Слава Ісусу Христу! Зібралися ми довкола Галини, щоби відпровадити її до царства небесного. Це є ціль нашої зустрічі. Ми з Вами віримо в це, що життя із смертю набирає нового колориту, нової якості. Для того ми були хрещені. Для того ми і наших дітей несемо до хрещення. Бо ми віримо в життя вічне. Ми знаємо, що ми на цій землі лише п’ять, пядесят чи дев’яносто п’ять років, а цілу вічність ми маємо і будемо жити з Господом нашим Ісусом Христом. Такою є наша віра. Ми не завжди про це пам’ятаємо. Ми часто про це забуваємо. Нам появляються інші цікаві цілі. Матеріальні справи нас втягають і ми живемо тут, на цій землі, ніби тут є щастя наше, ніби тут має відбутися наше завершення. Такого не буває. І смерть милої нам людини нам про це дуже природно і дуже ясно пригадує, що ми не народжені для цієї землі. Ми народжені для вічності.
І тоді що ми робимо, коли хтось вмирає? Ми збираємося, щоби молитися. Чому нам треба особливо молитися, коли хтось з наших вмер? Для того, щоби супроводжувати його в новому народженні. Ми всі свідомі того, як важко матері родити дитя. А так само і дитині не легко проходити через невідомість. Так само коли людина вмирає – переходить до вічного життя., вона переходить через невідомі нікому простори, дороги, шляхи. І ми хочемо супроводжувати її в тому моменті.

Бо людина має стати перед своїм Господом в цілій своїй величі і в цілій своїй немочі. І людина може заслужити вже відкриттям свого серця прямого вічного життя, прямої нагороди, коли Господь скаже: «Ходи Галино, сідай праворуч. Тут місце для тебе». А може людина мати так само ще деякі хиби чи деякі помилки, які ще залишилися в неї. Я не кажу про гріхи, про смертельні гріхи. І тоді людина вже не може заслужити собі небо. Вона не може вимолити. Але ми можемо: як громада, як християни, які належимо до тої самої Церкви. Церква вірних тут і Церква покликаних там. Ми є однією Церквою Христовою і тому ми можемо молитися. І ми молимося. І в день смерті, і в третій, і в дев’ятий і так дальше. Завжди можна молитися і завжди треба молитися. Отаким чином ми творимо одну Церкву і ми творимо діло милосердя для людини, яка відійшла. Реальне діло милосердя. Це краще ніж квітка, ніж обід, ніж згадка про неї. Це є найкраще, що ми можемо зробити. Це більше ніж золото, що ми віддаємо, наша молитва. Але наша молитва має бути спілкуванням із Господом Богом. І тут є проблема: ми не завжди спілкуємося з Господом Богом, навіть якщо ми думаємо, що ми це робимо. Для того, щоби спілкуватися з Господом, треба виповнювати десять Божих заповідей. І тоді, якщо моє серце відкрите, я сповнюю десять Божих заповідей, я є в стані Божої благодаті, тоді йде спілкування між мною і Господом Богом. Інакше ні! Інакше я є ніби мобільний телефон, який розрядився. Я його не зарядив. І я хочу розмовляти.

Так, що в цій молитві, в цьому золоті, яке я хочу дарувати, якщо це має бути правдиве золото, то я маю бути в стані Божої ласки. Тобто я маю висповідатися, маю бути готовим причащатися. Тоді я спілкуюся з Господом Богом. Інакше ні. Інакше я спілкуюся з відображенням самого себе, а не з Господом Богом. Так, що це є дуже-дуже важливе. Бо цей стан Божої ласки, зокрема в той час, коли ми зустрічаємо смерть, він для нас є дуже важливий зрозуміти його. Бо без нього нема вічного життя в небі! Без нього є вічна смерть! Тобто кінець усього. А коли людина є в Божій ласці, вона щойно починає своє вічне життя у славі Господній.
І нам, дорогі браття і сестри, є така нагода. Похорон – це нагода, щоби ми роздумували над тим: чи ми можемо дійсно допомогти Галині, згідно інструкцій Господа Бога. Не згідно нашої уяви. Це є перша важлива думка і постанова. А друга є в тому дзеркалі смерті: як я виглядаю? Який стан моєї душі? Куди я прямую? Чи я дійсно прямую до Господа Бога, так як Він мене вчить, так як Він мене любить? Чи я вмію Його любити? Коли я купую якусь апаратуру, дуже дорогоцінну, і мені дають інструкцію, я вважаю своєю свободою виконувати дуже важку цю інструкцію. Чи я так само чуюся свобідним перед Господом Богом, щоби Його десять Божих заповідей виконувати? Чи це для мене є тягар? Чи ціль мого життя є небо, чи пекло?

От це є момент, коли нам треба про це думати і відповідно реагувати, відповідно діяти. Бо ми всі з Вами покликані до вічності до обожествлення. Тобто стати співрозмовниками із самим Господом Богом. Пам’ятаймо про це. Будьмо гідні цього покликання. І таким чином ми допоможемо Галині, допоможемо собі, створимо небо на землі, ми будемо щасливі у своїх родинах, у своїй громаді, у своїй Батьківщині.

Нехай такою буде наша постанова тут перед тлінними останками Галини. Господи, ми розуміємо ціль нашого існування, ми розуміємо велике покликання, до якого Ти нас провадиш. І ми це будемо робити.

26.11.14

Немає безнадійних випадків!

Покровителі дня 23 листопада 2014 року



Апп. Ераст, Олімп, Родіон і ті, що з ними
Неділя 24-та позісланні Святого Духа. Глас 7
http://ecumenicalcalendar.org.ua/2014/11/23

Боже слово
Послання апостола Павла до Ефесян 2:14-22
14  Бо він - наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, - своїм тілом 15  скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, 16  і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. 17  Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; 18  бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі. 19  Отже ж ви більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі, 20  побудовані на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем - сам Ісус Христос. 21  На ньому вся будівля, міцно споєна, росте святим храмом у Господі; 22  на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.

Євангелія від Луки 8:41-56
41  Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім'я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42  бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43  Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44  підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою - спинилась її кровотеча. 45  Ісус спитав: “Хто доторкнувся мене?” А що всі відпекувались, Петро мовив: “Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.” 46  Ісус же сказав: “Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.” 47  Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48  Сказав їй Ісус: “Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!” 49  Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: “Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.” 50  Ісус почувши це, озвався до нього: “Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.” 51  Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір'ю дитини. 52  Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: “Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.” 53  І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54  А він узяв її за руку й голосно промовив: “Дівчино, пробудися!” 55  І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56  Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося.



Коментар до слова
Боже благословення завжди зливається на всіх людей, у всіх часах і в усіх місцях.

https://soundcloud.com/dymyd-mychajlo/221114a

Дорогі браття і сестри! Нині Христос показує нам, що немає безнадійних випадків у Нього. Все, що може здаватися неможливим до полагодження, до поправи в людини, це в Христа залежить від Його одного слова. Христос і Церква століттями заохочують нас завжди мати надію, що б не сталося в нашому туземному житті. Бо дійсно слово Боже має лікувальну силу. Воно є сильнішим від хвороби і від смерті.
Слово Боже – воно таке сильне як Воскресіння нашого Господа. Воно справді витягає людину із смерти і приводить до життя. І нам треба жити цим живим словом. Не боятися приходити до Ісуса і представляти Йому свою неміч. Тоді Ісус зможе нам допомогти.
Якщо ми приходимо до церкви у своїй гордості, що ми є добрими християнами, то Ісус нам не зможе допомогти. А якщо ми приходимо до Його храму у смиренності і свідомі нашої немочі і нашої зради, то тоді Ісус дійсно зможе влити в наше серце багато Божого благословення.
Боже благословення завжди зливається на всіх людей, у всіх часах і в усіх місцях, а особливо на найбільш грішних. Однак, залежить від нас чи вміємо усмирятися, згідно Божих заповідей. Ще раз кажу згідно Божих заповідей. Не згідно нашої уяви, не згідно того, що нам батьки переповіли. Багато разів ми самі собі перепони кладемо в нашій дорозі до Господа, в нашому прямому спілкуванні з Господом Богом. Тоді ми дивуємося, що немає контакту. Щось Господь Бог нам не допомагає.
Два такі конкретні приклади, як нам наша уява чи таке передання, яке колись було корисно для людей і які Церква колись впровадила, але які нині вже не існують, а продовжують в людей бути актуальними є такі: скільки часу можна їсти перед Святим Причастям? Подумайте собі в своїй голові. А я Вам дам відповідь тепер: одну годину перед Святим Причастям. Скільки людей не йдуть до Причастя, бо їли три години тому, дві години тому і кажуть: «Я не йду до Причастя, бо я снідала, бо я обідала». Тобто оці люди кладуть собі самі перепону до Ісуса Христа. Так, що треба бути відкритими до того, що Церква говорить, а не казати, що колись було так. А чому нині не так. Відповідь є, що так, як ми виховуємо дітей, в різні періоди їхнього життя є різні наші вказівки, які потім з дозрілістю відпадають. Так само Церква до людей.
Друга така перепона, яку ми самі собі кладемо до Ісуса Христа, це є, що я не був у сповіді, отже не можу йти до Святого Причастя. Я вже говорив і ще раз повторюю: Церква навчає, що до Святого Причастя можуть іти усі, які є в Божій ласці, в Божій благодаті. Незалежно коли була сповідь. Це означає, що коли я не маю свідомого важкого гріха, я завжди маю іти до Святого Причастя. А якщо я маю важкий гріх, ну то я не можу не йти до сповіді, щоби іти до Святого Причастя. Так, що не ставмо собі перепон до Ісуса Христа. Будьмо щирими з ним. Не біймося своєї немочі. І тоді Він зможе нам допомагати, незалежно від нашої слабкості, незалежно від наших проблем. І тільки одне Його слово допоможе нам вірити, надіятися, любити, бути щасливим, так як Він нас покликав.
Нехай в нинішньому дні це буде нашою молитвою для нас, а особливо для нашого народу. Бо ми цього тижня відзначаємо, згадуємо жахливі моменти нашої історії, які на нас наклали таку печать боязні. Одна із цих жахливих сторінок – це є голодомор. Не один, але багато голодоморів, які ми пережили у двадцятому столітті. А друга така впечатлива сторінка – то це є Майдан. Майдан і Небесна сотня. Тобто люди, які невинно загинули, захищаючи свою гідність і свою свободу.
Нехай та наша неміч, тобто те, що ми не змогли захистити наших синів, наших дочок. Мільйони, так. Скільки наших мільйонів загинуло від голодомору! А скільки ще загинуло в час Другої світової війни, і скільки зараз гине. Тобто це є наша неміч. Нехай вона буде для нас нагодою приступати до Ісуса Христа. Не боятися. Навіть якщо всі довкола нас будуть кричати: «Ні, ні. Не йдіть, не йдіть. Не маєте рації. Не йдіть до Ісуса Христа». А ми не біймося, так як та жінка кровоточива підійти до Ісуса і потягнути Його за Його рясу, щоби могти дістати від Нього ту силу і ту надію, яка нас окрилить, щоби ми стали особистостями і народом свобідним і вірним, для себе щасливим і для наших сусідів, і для цілого світу.
Нехай такою буде нині наша молитва і наша надія. Слава Ісусу Христу!