Привіт! Оскільки в мого тата позитивний тест на Ковід-19 і зараз він знаходиться в лікарні, я вирішила позитивно ставитись до цієї ситуації, і щоб не залишати вас без відео, запросила спеціальну гостю. Вона - не нова людина у нашій команді, бо від самісінького початку була нашим оператором, суфлером і надійною порадницею.
Знайомтесь - моя сестра Емілія!
Сьогодні ви маєте нагоду переглядати надзвичайно унікальний контент, бо дітей священиків у всьому світі не так вже й багато, а таких що записує відео про це - здається взагалі не існує, принаймні ми не знайшли. Ставте лайк і підписуйтесь на канал, бо Маґда мені пообіцяла що якщо відео зі мною назбирає 500 лайків, то вона мені купить велику Мілку.
Почнемо з того, що одружених католицьких священиків, які можуть мати дітей, взагалі дуже мало по світу. Чому? Бо існує поняття целібату, тобто безшлюб’я, яке забороняє одружуватись священикам, чи ставати священиками одруженим чоловікам. Про целібат тато з Маґдою ще точно знімуть окреме відео, але все що вам треба знати сьогодні - це те що в УГКЦ, членами якої ми є, одружений чоловік може стати священиком, а тобто мати дітей.
Особливо коли ми ще були маленькі, і друге питання після “Як ти називаєшся?” є “А ким працюють твої батьки?” ми впевнено відповідати що наш тато священник. Реакція завжди дуже тішила. “Ого!”, “Нічо собі”, “Мммм”. Так ніби би говорили що наш тато президент, чи космонавт. Зараз нічого не змінилось, просто люди, спілкуючись з нами, дізнаються про це вже трохи пізніше, але мають точно таку саму реакцію.
І в ту саму секунду, коли оточуючі дізнаються цей факт, на нас навалюється мільйон стереотипів і міфів.
Знаєте, це як у школі дитина вчительки завжди найкраще вчиться, і не може схибити ні на 1%, то в нас так все життя. Діти священників - мають бути ідеальні. Ми маємо подавати приклад всюди: добре вчитись, не дружити з хуліганами, не писати шпаргалок, а не дай Боже ти скажеш погане слово! Нам не можна малювати нігтів, проколювати вуха чи, тим більше, ніс і губу, ми маємо ходити тільки в гольфах і довгих спідницях, і макіяж це теж не про нас. Потім ми не можемо вживати алкоголь, курити і робити татуювання.
Не переживайте, ми ні в якому разі не агітуємо це робити, просто хочемо донести, що не потрібно нікого ідеалізувати! І це стосується не тільки нас, а й усіх людей на світі. Бо ідеалізуючи когось, ви робите неприємне лише собі - раніше чи пізніше до вас прийде розчарування, і вам від того стане сумно.
Цікаво, що ця ідеалізація проявляється у всіх вікових групах. Не лише вчительки і директори частенько доколяли нам страшною фразою: “В тебе ж тато священик, а мама при церкві працює”, а й наші ровесники. Ще в дитячому садочку нашому братові Дмитрові надали моральний мандат, і часто коли хтось бешкетував запитували: “Правда його Бог покарає?”
Та ми, хоч і відчували тиск оточення, але завжди успішно протистояли йому. Мільку часто ловили на списуванні, в мене довгі кольорові нігті, Дмитро і Артем не збираються ставати священниками, а Климця любить короткі шорти і в неї взагалі колись були дреди!
Звичайно, на наших плечах лежить відповідальність за репутацію батьків: мовляв якщо він не може бути хорошим батьком для своїх дітей, то як він буде добрим пастором для своєї громади? Тому часом, особливо в церкві чи на інших християнських тусовках, ми справді почуваємо себе як діти президента, бо всі за нами активно спостерігають. Але це ніяк не означає що ми маємо поводити себе скуто, позувати, і вдавати святеньких ангеликів.
Бо насправді, все залежить від наших стосунків з Богом, а не від нашого походження. Вони або офіційні - тобто раз на тиждень, в неділю, ми приходимо до Церкви на дипломатичну аудієнцію в гарних костюмчиках і сидимо в перших рядах.
Або дружні, коли Бог є нашим близьким приятелем, який любить нас такими якими ми є, бачить наскрізь і приймає наші помилки, гріхи і невдачі.
І якби кожен розумів, що в Божих очах ми всі рівні, що ми ВСІ в привілейованому становищі, то спішили би дбати про чистоту своєї душі і розвиток особистих стосунків з Богом.
Всі ми діти Божі!
Ще раз дивіться:
