Християнський Гелловін

У вас теж Фейсбук вже пару днів рясніє картинками з гарбузами, закликами що Гелловін це сатанинське чи язичницьке свято і що вам негайно треба покаятись, якщо ви раптом його святкували? У нас те саме. Тому ми пірнули з головою в простори інтернету, щоб знайти істину. І повірте, якщо зайти трохи далі за українську вікіпедію і сумнівні християнські сайти, то можна знайти таке, що мабуть навіть деякі єпископи будуть в шоці. Ну що, поїхали розтрощувати ваші міфи про Гелловін! А поки одні вже пишуть гнівний коментарі, підпишіться на наш канал, щоб не пропустити нові відео і підтримати нашу працю! Це зробити дуже просто, просто натисніть червону кнопку внизу під відео!

Всі події життя кожен сприймає залежно від свого внутрішнього бачення, культури і досвіду. Для людини з чистим серцем маскарад на Гелловін не може бути знаком чогось поганого. Це щось подібне до дівочих мрій на Івана Купала чи ворожіння на Андріївських вечорницях. Не дарма один із християнських дороговказів звучить: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”.

Але далеко не всі так думають. Деякі християни вважають своїм обов’язком кожного року написати пост і наголосити на тому, що Гелловін - це “нечисте” свято і в ньому не можна брати участь! А якщо візьмете - то будуть погані наслідки. 

Проте, таким чином вони роблять як Медведчук із книгою Кіпіані про Василя Стуса. Чим більше забороняють, тим більше воно розповсюджується і тим більше хочеться.

Отже, треба розрізняти дві сторони монети під назвою Гелловін.

Перша - це свято заснували християни. 

Так-так, хри-сти-яни, вам не причулось!

Взагалі, християни є майстрами у святкуваннях. 

Подумайте тільки про Різдво з колядками і переодяганнями в Царів, Чортів і Смерть, а Великдень із танцями і співами навколо церкви. І те, що в цих святкуваннях можуть бути елементи старих поганських свят ніхто не заперечує. Але в цьому ми не бачимо чогось над-поганого. Слово Гелловін це скорочення від “All Hallows Even”, тобто Вечір Всіх Святих є початком святкування Дня Всіх Святих, що є великим святом у римо-католицькій традиції яке відзначається 1 листопада. В православній та греко-католицькій традиції свято Всіх Святих відзначається в першу неділю після Зіслання Святого Духа  і воно не входить до числа головних свят року. 

Друга сторона цього свята - це використання різними людьми, сатаністами і окультистами, в негативному ключі позитивного християнського мотиву, про померлих, які стали святими. 

Вони зупиняються тільки на першій складовій - смерті, суперечать Божу могутність і не вірять у воскресіння мертвих. Вони наголошують, що смерть і зло завжди пануватимуть у світі живих і мертвих, а володіти всім буде Диявол.

Але цей відсоток настільки малий, що ми не розуміємо чому всі на цьому так наголошують. Адже у латиноамериканському контексті Гелловін - це жартівливе глузування над смертю, Дияволом і усілякими нечистими духами.

Також, не секрет, що свято набрало неймовірно масштабного комерційного характеру і хоч людина при тому відчуває когнітивний дисонанс, часто думає що вона зобов’язана спожити пропонований продукт. Тому ми вважаємо консюмеризм набагато небезпечнішим, бо він проникає дуже глибоко і впливає на кожного. 

Так само, як для багатьох людей Різдво - це не день народження Ісуса, а просто гарне родинне свято. Такий факт не є причиною, для більш свідомих християн кричати на менш свідомих: припиніть святкувати Різдво, бо ви тільки їсте, п'єте і даруєте подарунки, а до Церкви ні ногою! 

Ми вважаємо, що відновити християнський зміст свята набагато краще, ніж привертати увагу та підвищувати інтерес до роздутого окультного аспекту. То що нам робити? 1/ Бути сміливими, і не заперечувати історичну правду, що Гелловін є християнським святом всіх святих; 2/ пояснювати, особливо своїм рідним і друзям, про красу святих людей, їх неймовірні життя, які вони присвятили дружбі з Ісусом; 3/ поговорити про смерть, тому що вона існує і є частиною нашого життя; 4/ усвідомити прекрасну реальність, якою є наш зв'язок із святими, і наша віра у воскресіння мертвих. 

Цікавий факт: з цієї причини ми кладемо покійника в яму «на схід ногами, а головою на захід, так що, коли він встане буде дивитися на схід сонця, відкіля буде йти Спаситель світу». 

Це поради для тих, які хотіли б позитивно долучитися до цього свята, що прийшло до сучасної України із Північної Америки. Брати участь в тих традиціях, ритуалах, переодяганнях звісно можна, але радше коли ми знаходимось у країні, де ця традиція є частиною місцевої культури.

Ми, українці, маємо свої звичаї, які краще промовляють до нашої душі та інтелекту. Хоч святкувати Гелловін є набагато веселіше і приваблює більше ніж відвідування кладовища чи поминальної літургії, свято Всіх Святих є чудовою нагодою поговорити про дуже важливі реалії нашої віри, згадати своїх померлих родичів, помолитися за кожного, відвідати їхні могили, зробити там порядок. 

Пам'ятайте про смерть!

Memento mori!

Ще раз дивіться відео "Християнський Геловін" на каналі "Християнин чи бандит?":

++++++++++++++++++++++++ Більше подібних відео дивіться тут:

https://www.youtube.com/channel/UCl4tZd7Ojbu48voN-ATByRg. ++++++++++++++++++++++++

#Християнин_чи_бандит #Біблія #Святе_Письмо #Писання #Михайло_Димид #Маґдалина_Димид #блогер #угкц #уку

Що буде, якщо ти посвистиш біля ікони?

 

Мої батьки мені говорили, що не можна свистіти в хаті, а на питання “чому?” відповідали “бо в хаті висять ікони!”. Я в тому не бачив ніякої логіки, але слухався їх і свистів собі на свіжому повітрі. Правда, коли батьків не було вдома, то спробував засвистіти перед іконою, щоб побачити, що станеться. І знаєте що??? Не було ні грому з неба, ні кінця світу і я на щастя далі живий і тут перед камерою до вас промовляю.

Не свисти - грошей не буде! Не свити - прищ на лобі виросте! Не свисти - все з хати висвистиш! Є відома пісня Джо Дассен, де дівчина посилає хлопця свисвіти на пагорбі і там на неї чекати. Вона ніколи до нього не прийде. Що б це мало означати придумайте собі самі, як хтось колись придумав і всі повір’я пов’язані зі свистінням. (“Siffler sur la colline” - “Свистіти на пагорбі”) 

А поки думаєте - підпишіться на наш канал, кожен новий підписник дуже надихає нас і ми дуже тішимось! 

Деякі люди думають, що не можна свистіти біля ікони бо уявляють собі, що нібито Бог присутній лише в тому місці, де розташовано якесь його зображення чи фігурка. Таке обмеження дії Бога лише до визначеної фігурки чи образу називаємо - тотемізм. Цей забобон з тієї ж серії, що і боязнь повернутися спиною до ікони. З цієї причини, до речі, багато людей, виходячи з храму, ідуть задом, замість того щоб повернувшись, спокійно вийти з церкви. Якщо побачите таких - не розгубіться, а просто покажіть наше відео. 

Отже, ми маємо тут поєднання забобонів і прийнятих культурних традицій. Ймовірно звичай засуджує будь-який свист в приміщенні, а присутність образів в кімнаті є всього-лише додатковим аргументом, мовляв - непристойно робити в присутності Бога те, що непристойно робити в присутності людей.

Ми знаємо, що свист може бути мелодійним, а також, що це може бути способом когось принизити чи засудити. А чи можна свистінням прославляти Бога?

У своїх духовних повчаннях Рабин Еліезер із Комарно розповідає історію про те як батько привів сина до великої синагоги на Рош га-Шана - свято початку нового року в іудаїзмі. Хлопець не вмів ні читати, ні співати і не знав молитов і тому батько сказав мовчати, щоб той не встидав його. Але син не витримав, підвівся і вголос вигукнув: “Я буду молитися Богові так, як знаю. Я буду свистіти, щоб молитися Богу, так само як я свищу, щоб закликати овець свого стада”. Молодий хлопчик так і зробив, батько бідний почервонів, але хлопець продовжував свистіти, вкладаючи в це всі сили і не звертаючи уваги на те, що думають про нього інші люди. А вони всі були захоплені цим чистим свистом від щирого серця, який став сильною молитвою. 

Ангольський письменник Онджакі написав новелу “Свистун” (Ondjaki - "O Assobiador") в якій розповідає, як чужинець прийшов в сільську занедбану церкву і там висвистував гарні мотиви. Таким чином він притягував старих людей, які здивовані і раді приходили туди підслуховувати його мелодійний свист.  Це для них було чимось незвичним, але вони відчували, що і такими звуками людина, як і птах, може прославляти Бога.

А ще свистіння може бути приводом для запрошення людей до храму. 8 грудня 1841 року святий Іван Боско зустрівся в церкві Сан-Франческо-д’Ассізі, що у Турині, з Бартоломео Ґареллі, маленьким мулярем з Асті. Згодом хлопчик розповів своїм друзям про симпатичного священика, який сам “вмів свистіти” і запитав його "чи вмієш ти свистіти?", а тоді навчив його правильно хреститися. Із цієї зустрічі розпочалася робота відомого у світі салезіянського згромадження, одного із католицьких орденів, що займається з молоддю.

Ну а згідно дослідження Кріса Ульмана свистіння призводить до щастя! Тож і ви свистіть і будьте щасливі!

https://www.youtube.com/watch?v=Z0nusQhaG0Q&feature=emb_logo

Тут можна ще раз подивитися відео "Що буде, якщо ти посвистиш біля ікони?"

Чи можна сміятись з жартів про Бога?

Моя бабця Леся завжди була прихильницею релігійних жартів, вона їх збирала для християнської газети. Ієрархії Церкви це не сподобалося, але попри те, вони не припинили їх публікувати. То що це означає, що можна чи не можна сміятись з жартів про Бога і всіх святих? Розберімось! 

Але перед тим, хочемо подякувати всім, хто підписався на наш канал! Минулого тижня ми відсвяткували гарну цифру - 2000, але знаємо, що це не межа, тому ласкаво просимо тих, хто ще не підписався - натиснути червону кнопку внизу під відео! Кожен новий глядач - це величезна радість для нас!

Ми б могли зараз вам прочитати лекцію про гумор, почавши з Клайва Стейплза Люїса, який у своїй книзі “Листи до Крутеня” має цілий розділ, де він роздумує над тим, що є різні види гумору і про те, що більшість гумору є менш шкідливим, ніж вважають багато серйозних людей. Та хочеться вам дати простих, щирих порад, які знадобляться вам вже от за пару хвилин, коли будете гортати стрічку з мемами, або на наступній зустрічі з друзями.

 

Хтось з вас напевно собі зараз думає: “Пфф, відповідь очевидна - ясно, що не можна, бо ви ж тоді не поважаєте Бога!” Але, ми б так не спішили з висновками. 

Всі ми можемо спокійно жартувати і сміятися з друзів, знаючи, що вони це нормально сприймуть, саме тому, що у нас є взаємна повага один до одного. Якби її не було, то наші слова могли б вважатися злими, грубими і недобрими. Ок, річ не в повазі. 

Тепер розширте це до батьків. Батьки мають природну і духовну владу над своїми дітьми. Тому діти повинні поважати своїх батьків. Чи можна любити, поважати і слухатися когось, хто має владу над тобою, і при цьому вміти жартувати з ним? Хмм, здається, так. Принаймні, це часто трапляється у нашій сім’ї. Наприклад, ми часто сміємося з тата, бо він використовує старий український лексикон, і деякі слова з нього зараз мають вже дещо інше забарвлення. Але смішно лише тоді, якщо між батьками та дітьми існують здорові стосунки. Більше того, гумор, жарти, дражнилки можуть бути чимось, що допомагає зростати та покращувати відносини. 

Зауважте, що, хоча ми проводимо аналогію між стосунками з нашими земними батьками, і нашими відносинами з небесним Батьком, Бог все одно, ну, Бог. Тому, жартуючи про такі теми варто бути обережними. 

Деякі мої знайомі кажуть: “Та розслабся, думаєш Бог ображається на таке?” Думаю ні, бо він вже достатньо натерпівся на Землі, будучи людиною. Але справа не в цьому.  Питання полягає в тому, чи присутні любов, слухняність та повага у наших жартах та діях стосовно Бога та всього, що йому належить.

Ми напевно ніколи по-справжньому не зрозумієм глибину поваги та пошани, яку ми зобов'язані Богу.  Бо ми не маємо реального уявлення про те, хто є Бог і ким ми є стосовно нього.

І все ж “стосунки” - це ключове слово. Цей самий Бог був також людиною, яка  мешкала серед нас, щоб ми могли бути з ним у реальних та особистих стосунках.  Він прагне зробити всіх людей на землі своїми друзями, і хоче, щоб його друзі приходили до нього з любов'ю і довірою. А справжні стосунки передбачають ділитися тим, що насправді думає людина, включаючи те, що вважається дивним, дурним чи невідповідним. І гумор там - обов’язковий. 

Звичайно, є межа. Є речі, які ранять і ми не повинні ними послуговуватися ні в жарт, ні просто так. 

А забули вам сказати! Бог створив гумор! Пам’ятаєте, ми в минулому випуску говорили про ніж? Так само і з гумором, якщо навчитися правильно використовувати цей дар, то він буде допомогою для кращого пізнання себе і Бога. Тому, здається, що навіть з Богом може бути баланс між почуттям поваги та почуттям гумору. 

Радіймо життю!

Ще раз переглянути відео можна тут:

Лайфхак: як стати святим? [Історія Карла Акутіса]

Як ви собі уявляєте святого? Старий чоловік, скривлене лице, голова трохи нахилена, рух тіла поміркований. Ніколи не злоститься, не кричить. Не вживає алкоголь, не курить, не відпочиває, і точно не танцює. Всі його поважають і навіть трохи бояться, а і ще в нього точно має бути довга сива борода :) 

А може це не так? Недавно, християнські видання кишіли гучними заголовками: “Чи може святий бути айтішником, в кросівках, джинсах і спортивній куртці?” Хм, не знаю - найбільше, що святий може собі дозволити - це вишиванка чи сорочка з краваткою, а взагалі в більшості - це священичі або монаші ряси.  Сьогодні ми вам розкажемо чи можна стати святим в наші дні і якщо так, то чи обов’язково для цього мати сиву бороду?

10 жовтня 2020 року, Церква проголошує святим Карла Акутіса. Ні, це не старий дідусь, який все життя допомагав бідним у Африці. Карло - молодий хлопець з міста Мілан в Італії, якому на момент смерті було 15 років. Люди називають його покровителем інтернету, бо він один із перших почав говорити про те, що проповідування Євангеліє у віртуальному світі - можливе. 

Він любив комп'ютерні ігри, був добрим програмістом і футболістом… 

Стоп стоп стоп, ти щойно сказав щось про Євангеліє в інтернеті?

Але ж інтернет - це зло! Точно так само можна сказати про ніж. Якщо неправильно його вживати, то можна поранитись; так само й з інтернетом - треба знати, як ним користуватися і для чого.Але ми про святість. То чому програміст Carlo Acutis став святим? Перед смертю він сказав: «Я радий померти, бо я прожив життя, не марнуючи жодної хвилини на справи, які не подобаються Богу». Думаєм, це і є секрет святості, і на цьому можна би було прощатись, але ну дуже вже хочеться розказати більше про нього. 

То як це виглядало на практиці? 

Крім створення різних християнських сайтів в інтернеті, він спілкувався з чужинцями, незалежно від раси й релігії, і допомагав їм в побуті, любив дарувати свій час друзям, які щось в нього просили. 

Що головне - регулярно молився і приступав до святого Причастя, бо вважав що Євхаристія - це його автомагістраль до неба!

Не здивуємо вас тим, що гроші, які отримував даремно не витрачав, а віддавав потребуючим; їжу, яка залишалася в хаті збирав в контейнери і роздавав бездомним. 

При тому, він не встидався свого зв'язку із Ісусом і ділився ним з іншими. Він не думав, що віра - це приватна справа і що про неї не треба  говорити.

Навпаки, він вважав її скрабом і хотів ним ділитися з усіма. Карло писав, що Бога не треба шукати далеко і їздити за ним або його чудами, бо він присутній у кожному храмі, а його чудеса - в нас. 

Також багато інтернет-видань пише, що його життєвим гаслом була фраза: «всі народжуються як оригінали, але багато помирають як фотокопії». І в цьому також його унікальність. Карло не хотів бути подібним на інших, не старався видати себе за когось, ким він не є. Отже, щоб стати святим не обов’язково копіювати життя Мати Терези чи святого Миколая - достатньо віднайти СВІЙ шлях і не сходити з нього. 

Більше вам не розкажемо про Carlo Acutis, хоча могли б, бо його життя справді надихає і доказує, що бороду таки не обов’язково мати. А зараз радимо вам підписатись на наш канал, бо це може вам дати шанс наблизитись до святості на 0,1%. 

Святість - це круто!

Ще раз переглянути відео можна тут:

Чи можна молитись лежачи? Як правильно молитись?

«Найкраще молитись з 6 до 7 ранку, в стоячому положенні, дрексод - чорні штани, біла сорочка, локація - домашня ікона у вітальні». Якщо ви переглядаєте це відео, щоб отримати таку відповідь, то спішимо вас засмутити - тут ви такого не почуєте. Люди схильні все формалізувати, і чомусь шукають надзвичайно точні правила і вимоги для молитви. “А в душі можна?”, “а лежачи?”, “а скільки часу треба молитись?”, “а коли найкращий час для молитви?”, “а як правильно скласти руки?” - впізнаєте себе? Якщо так, то вітаємо - це відео саме для вас. 

Відкриємо вам секрет, який знають тільки священики і їхні діти: у світі не існує таємного довідника: “Молитва для початківців” або “Молитись треба тільки так і не інакше”, і ніхто не може вам сказати як правильніше чи краще молитись.

Тому перше, що ми хочемо вам порадити, і навіть попросити - це розслабитись!

Свята Тереза Авільська сказала, що молитва - це “ніщо інше як розмова з Другом, з яким ми часто усамітнюємось, щоб з Ним побесідувати, тому що він любить нас”. Так, кожна дружба - унікальна, і так само кожен має свій особистий контакт з Богом.

Тому відповідь на питання “ЯК?” буде така: щиро. Розмовляйте з Ісусом, як з найліпшим другом, і пам’ятайте що молитва - це не список бажань. Уявіть собі, якби ви при кожній зустрічі з товаришем говорили: “Поможи мені підготуватись до екзамену; зроби так щоб я знайшла роботу; полікуй мого дідуся, знайди мені гроші на ремонт”. Сумніваюсь, що така “дружба” протягнула би більше півроку; а тому не забувайте дякувати Богу, тішити своїми новинами, хвалити його, ділитись переживаннями,  радитись і прислухатись до Нього. 

Наступне питання - “КОЛИ?”

Нема ідеального часу для молитви і точно так само нема поганого часу для молитви. Моліться чи зранку, чи вночі, чи на великій перерві.  Тут важливо лише справді виділяти собі час на цей контакт з Богом. Ви зараз подумали: “ой та коли я знайду той час, в мене що - своєї роботи мало?”. Але молитва не може бути другорядною справою як “занести штани в ательє” чи “записатись в автошколу”, не може бути чимось таким, що ти постійно відкладаєш на потім. Бо якщо в тебе саме така ситуація, то подумай - які в тебе стосунки з Богом? У вас там точно все добре? 

Почніть планувати свій день з молитви, ставте її на перше місце, а тоді вже все інше. І якщо постаратись, то це зробити не так вже і складно - можете, наприклад, дивись на одне відео менше в Ютубі, або просто прокидатись на 5 чи 15 хв швидше. Головне, це робили регулярно. 

От ми плавно дійшли до третього питання - “ДЕ?”. Як ви думаєте, яка відповідь? Правильно - будь де! Проте, тут важлива не так локація, як те як ви почуваєтесь там. Бо дуже важливо, щоб вам було комфортно молитись і ви могли почути і відчути присутність Бога. Хочете - можете в маршрутці, можете в офісі, можете і в ліжку, лежачи - але якщо вам так зручно спілкуватись! Я наприклад не можу молитись в маршрутці, там для мене занадто багато деструктивних елементів і я дуже дратуюсь. А от в ліжку, перед сном - те що треба! Проте, якщо ви відчуваєте, що не віддаєте достатньо пошани Богові в такий спосіб, чи вас хвилюють якісь інші думки - то знайдіть своє відповідне місце для цього.  

І останнє, мабуть найважливіше питання: “ЧОМУ?”

Чому ми молимось? Ви скажете: щоб знайти відповідь на якесь питання, щоб виздоровіти, щоб мати успіх у цій чи іншій справі, і коли Він не дає негайної і правильної відповіді чи допомоги то всі зразу: “оот! молитва не ефективна! це все не працює!” 

Помилка! Метою молитви є побудова стосунків з Богом! З живим Богом, який любить вас і з нетерпінням чекає кожну зустріч з вами. Тому присвятіть цих 5 чи 15 хвилин кожного дня Богу, знайдіть своє ДЕ, КОЛИ і ЯК і віддайте себе туди повністю. І отак поступово створюючи свої стосунки з Богом, ваш світ зміниться на 100%, це ми вам гарантуємо!

Починаймо молитись!

Ще раз переглянути відео можна тут: