ТРАЄКТОРІЯ НАДІЙ

Димид Михайло. Коротко про Богослов’я Майдану. Київ, 15.01.14.

Під словом Майдан чи Євромайдан окреслюємо:

Збори українців, що хочуть жити за універсальними принципами свободи і людської гідности, які все частіше і систематичніше заперечуються в сучасному суспільстві через перевищення Державою України своїх повноважень.

Простір свободи, який відродився в серці і умі громадян України, що дозволяє відкрити свою людську гідність і діяти відповідно до неї. Ця свобода зобов’язуюча і плодотворна, вона запліднена духом часу, яким насправді являється Святий Дух!

Сакралізація Майдану настала через невинне жертвоприношення, яке тут принесли молодші і старші люди, в суботу 30 листопада 2013 р., в год. 04:06. Церква, - вже тут присутня через своїх вірних, - перетворила горнило смерти в престол прославлення Бога в Тройці єдиного. Як Церква відзначає Младенців, вбитих у Вифлеємі – святими, так само й особливо шануватиме тих, які постраждали лише за це, що відстоювали “повноту Божества” Христа, до якої вони причасні!  Важливо пригадати слова апостола Павла, що “в Христі бо враз з людською природою живе вся повнота Божества, і ви причасні в тій його повноті” (Кол. 2:9-10). Як і Вифлеємські Младенці не знали, що вмирають Христа ради, так жертви Стели Майданівської Площі не конечно були того свідомі – це однак не відбирає священності від їхньої жертви. Церква Христова – це Тіло Христове, яке тут в Києві було знову побите і розіп'яте – відреагувала спонтанно знову через своїх вірних молитвою, тобто зверненням до Бога. Цей монолог перетворився в діалог через приношення Євхаристійної жертви, до якої були предложені і жертви поодиноких членів Христового тіла, які стали одним собором через спільнотність пролитої крови.

Тут Господь уприсутнюється! Тут Він благословляє! Тут богослов'я Майдану актуальне, бо Боже провидіння щодо людини стало прийматися і логічно осмислюватися.

Якщо в Києві і Україні брак реального діалогу з теперішними політичними представниками суспільства (владою чи опозицією) і народом, якого вони повинні представляти, то це менше зло ніж здавалося, але тільки з однієї головної причини, що багато людей відчули діяння Духа Святого і ним перейнялися! Для того, щоб це відчути не треба бути уцерковленим, ані християнином – лише бути людиною доброї волі! Розпочався важливіший діалог ніж той, що очікувався. Він мав основуватися на зовнішньому законі, а він переобразився на внутрішний моральний імператив. Це стало екзистенційною розмовою із Творцем! Він тепер є Альфою і Омегою для всіх. Майдан навчив багатьох, що Творець – це Бог християн, яких проповідує Церква і що в більшості із християн віра дорівнює діям!

Таким чином Майдан еволюціонує до Церкви. Від простого простору свободи, що собі побудували люди, і який сакралізувався через кров, жертвоприношення, екзистенційний діалог з Творцем, молитвою вірних, він став фортецею – новим Єрусалимом, до якого сили зла не мали б добратися, і дійсно на Майдані існує особливий мікроклімат любови і милосердя.

Вся недовіра, і упередження, яке єресь конфесійності Церков породжувала, тут розчиняються в молитві і жертві, що кожний приніс на вівтар молитви за свою Батьківщину, в дарі Святого Духа, що отримав через своїх ближніх. Тут кожний навчився розуміти духовні жести і мову інших, і бачити в них тотожність із власною молитвою до того самого Бога.

Подальший виклик однак є в тому, щоб ця оцерковленість, це піднесення, не було офірними, не “злилося”, щоб звертатися до Бога не тільки в часи бід, нещасть, коли здається ні на що надії вже немає, окрім Церкви; а щоб це Боже покровительство було звичне і необхідне, як дихання, як любов до батьків. Щоб духовна наркоманія внутрішнього миру стала дозрілістю.

Бути свідками і співучасниками Преображення ГНІХ не було простим досвідом для апостолів. Ця подія однак не змогла не вплинути на їхнє майбутнє життя. Так само повинно бути із учасниками Майдану. Хто сопричастився із людьми, які шукають справжню свободу дітей Божих вже не залишиться байдужим до фундаментальних питань людського існування. Коли здається, що народ повністю зневірений, а він встає з великою гідністю, яка дивує всіх. Більшість жестів Майдану показують, що народ переображується і наповнюється силою, щоб далі гідно жити, боротися з темрявою аби тільки цінності Майдану впровадити в повсякденне життя. Київський Майдан стає Майданом Сердець суспільства. Богословські чесноти віри, надії і любови набирають повноцінного свого смислу і розвиваються всюди, де присутня людина із внутрішним моральним імперативом. Ця дія стає константою, бо відновився в особі екзисценційний діалог і рівняння із її Творцем. Багатьох в суспільстві знову вчаться розуміти Боду мову і бачити, що Він розмовляє і передає Добру Новину через найбільш знедолених членів громади і що там найбільше Він хоче побачити просто людину.

Таким є наслідок цього Преображення, якого став свідком український народ на Київському Майдані і яке неминуче, задля дії Святого Духа, передасться до всіх тих, які відновлять надію в своєму серці.