Чим масштабніший публічний проект, тим його обговорення має бути прозорішим
і вимогливіші мають бути стандарти.
У Львові немає
організованої групи людей,
які проти пам'ятника митрополитові Андрею. Тут є люди, які вважають, що діалог
(витриманий в часі й послідовності) є найкращим методом, щоб спільно вирішувати
великі проекти у суспільстві. Це зокрема важливо для столітніх зачинань. Поки
такий процес природно не завершився, майбутній пам'ятник не стане як слід
промовляти і, причина мудрого задуму значно затратиться.
Навіть
якби теоритично існувала група "проти пам'ятника митрополитові", вона
мала б право на існування, і це не означало б, що її члени - погані
греко-католики чи не добрі українці. Тут не справа у вірі, моралі, чи навіть
патріотизмі, а йде мова про смак, відчуття, естетику і бачення передання
пам'яті майбутньому поколінню. Критика Церкви має право на існування і це не є
само по собі проявом "анти-церковности".
Є
люди менш чи більш чутливі до естетичних і мистецьких рішень. Всі вони є
повноцінними членами своєї Церкви і громадянами міста Львова. Кожний з них має
право висловлюватися вчасно чи невчасно. Витримка в діалозі - це прояв любови,
і далекоглядности. Чим масштабніший публічний проект, тим його обговорення має
бути прозорішим і вимогливіші мають бути стандарти.
Якщо
УГКЦ нині нервується і не знаходить спільної мови із частиною людей, то це
знак, що затратилися деякі шляхи комунікації із своїм народом. В такому випадку
треба подвійно попрацювати, щоб поставити пам'ятник митрополитові, який став би
знаком, що промовлятиме до всіх людей і зокрема закликатиме кожного індивідуума
думати й спілкуватися на основі християнського милосердя й взаємопрощення.
Так як казав гуцул
Іван Гречко: "Треба до всього доростати - від держави до
пам'ятників".
Немає коментарів:
Дописати коментар