Чи справді ікони є святі як сам Христос?

Переважно ми маємо спеціальну набожність до речей, які ми називаємо “святими”, наприклад: ікони, миро, мощі, образочки чи статуетки. Та чи хтось задумувався, яке їхнє відношення до Ісуса Христа і яке місце вони мають займати у нашому житті? Чи вони можуть нам допомагати чи можна їх викинути?














Всі посвячені речі набирають для нас окремого значення, оскільки доторкнулися до святої людини чи походять від такого місця, чи були благословенні людиною, яка має на це уповноваження.

До речі, правильно їх називати саме “благословенні”, а не “посвячені” речі.

Їхня роль - допомагати піднести свою думку до Ісуса Христа чи святих, і уприсутнювати їх в час буднів. Бо саме цей зв'язок із Богом, а не благословенна річ має сприяти захисту від зла, творенню добра та осягненню добрих життєвих цілей.

Це як фотографія найближчої особи, яка нам пригадує її настанови і симпатію до нас, або сувенір із якоїсь радісної події чи країни. Проблема починається, коли це стає амулетом, якому приписується надзвичайна сила - це вже не пригадка святого, а “чародійна” річ.

Уявіть собі, що ви заходите до хати тата і мами, і на коридорі цілуєте їхню фотографію, а вже з ними далі особисто не вітаєтесь і прямо не спілкуєтесь! Погодьтеся, виглядатиме дуже дивно. Так само буває по церквах, коли людина заходить і обціловує все, що можна і не можна, а до святих Таїнств, де реально присутній наш Бог - не приступає.

Отже, всі ці речі мають бути інструментами для зустрічі з святим, а не його замінником, бо тільки такий особистий контакт нам допоможе самим ставати святими в усіх значеннях цього слова.

Тепер трохи практичних порад:

Перша: Якщо ікони, образи, статуетки чи миро на вашу думку вже своє відслужили, то можна їх з набожністю спалити.

Друга: Якщо образок падає на землю, не треба панікувати і робити такий звук “ахххх”, а спокійно підняти, і поставити його на місце. Якщо ви відчуваєте, що це падіння порушило вашу гармонію, можете поцілувати його, або в інший спосіб пошанувати.

Третя: Якщо в церкві, чи на якійсь події вам пропонують образок, але ви розумієте, що він вам не потрібний - не бійтесь гарно подякувати і відмовитись від нього.
Не переживайте, Бог не сприйме це як особисту образу. Бо, ще раз, образок, чи будь яка інша посвячена річ є для вашого приватного користування і буде корисною лише якщо вона є цінною для вас і ви вкладаєте в неї значення і сенс.

Отже, висновок такий: всі благословенні речі є цінні самі по собі, але в порівнянні до Бога вони є тільки засобом його кращого пізнання і пригадкою його існування. І нічого більшого.

В молитві сила!

Дивіться відео на цю тему: 

Чому я маю бути католиком чи православним, а не просто християнином?

Після відходу Ісуса Христа із цієї землі апостоли роз'їхалися по різних куточках планети, щоб проповідувати його євангеліє. За тисячу років християнство вже встигло добряче розповсюдитись і осісти в різних державах. Але оскільки тоді не було інтернету, то послідовники апостолів не могли створити між собою ефективну комунікаційну мережу і це призвело до непорозумінь.
І тому в 1054 році офіційно настав остаточний розкол християнської Церкви на католицьку під проводом Папи Римського та православну під проводом Патріарха Константинопольського. Але тим все не закінчилось, бо 1517 року розпочалась Реформація, через яку згодом і утворились нова конфесія - протестанти. З цих моментів і почалось дроблення християнства.
Хочемо зауважити, що причина кожного поділу є в першій мірі наша людська гординя. Бо замість того, щоб придусити її, правильно комунікувати і спільно вирішувати проблеми, люди все далі віддаляються один від одного, і від єдиного цілого. Тобто замість того, щоб вчасно склеїти тарілку, люди взяли молоток і почали її роздрібнювати, щоб в кожного було своє окреме володіння. Тому зараз у світі існує прибдизно 30 тисяч більших чи менших християнських конфесій.
Належати до них зовсім нормально - це, як бути частиною окремого роду чи народу, а можливо, бути добрим фанатом якогось футбольного клубу. Що ненормально - це неетична конкуренція, яку час від часу зустрічаємо між деномінаціями. Бо це нівелювання суті християнства, що можна порівняти до допінгу, який сильно затьмарює ідеали спорту.
Більшість із християн не вибирає до якої конфесії чи Церкви належати - це переважно стається через хрещення чи приналежність батьків. Але що залишається незмінним, - щоб бути християнином, тобто - належати до Христа, треба стати членом громади послідовників Христа - а такою спільнотою є Церква у всій своїй різноманітності і строкатості.
З того розуміємо, що головним привілеєм християн - є наслідування Ісуса Христа, а не їхня конфесійна приналежність! Це добре видно в часах переслідування християн, чи в тривожних суспільних подіях, як от Революція Гідності. Там швидко зникають конфесійні стіни, всі тісно співпрацюють між собою на славу Божу і користь людей.
То, що нам робити, щоб так завжди було? Відрікатися чи змінювати свою конфесійну приналежність? Ні, бо ми бачимо добрих людей, які є чесними християнами зі всіх сторін, а також всюди є ті, які тільки формально вірять в Бога і готові використовувати нечесні підходи для досягнення своїх цілей.
То як бути? Архиєпископ Всеволод Майданський говорив, що “ми повинні “піддатися” не одні одним, а Богові!”, тобто проповідувати не православ'я, протестантизм чи католицизм, а Ісуса Христа розп'ятого і воскреслого. А це значить - прагнути єдності, пізнавати інших, наголошувати на тому, що нас єднає, а не навпаки. Молитися разом хоч би “Отче наш”, який у всіх християн однаковий. Таким чином ми будемо зміцнювати святість своїх конфесійних спільнот, щоб вони готувалися до єдності Церков.
Кінець кінцем Ісус перед своєю смертю молився, щоб ми всі “були одно” [Йо. 17, 21] і це означає, що результат у всякому випадку буде. Можливо для цього знадобиться знову тисячу років. Але залежить вже від вас, і нас, чи ми сприятимемо тому, чи будемо на перешкоді.
Щоб всі були одно!