Після відходу Ісуса Христа із цієї землі апостоли роз'їхалися по різних куточках планети, щоб проповідувати його євангеліє. За тисячу років християнство вже встигло добряче розповсюдитись і осісти в різних державах. Але оскільки тоді не було інтернету, то послідовники апостолів не могли створити між собою ефективну комунікаційну мережу і це призвело до непорозумінь.
І тому в 1054 році офіційно настав остаточний розкол християнської Церкви на католицьку під проводом Папи Римського та православну під проводом Патріарха Константинопольського. Але тим все не закінчилось, бо 1517 року розпочалась Реформація, через яку згодом і утворились нова конфесія - протестанти. З цих моментів і почалось дроблення християнства.
Хочемо зауважити, що причина кожного поділу є в першій мірі наша людська гординя. Бо замість того, щоб придусити її, правильно комунікувати і спільно вирішувати проблеми, люди все далі віддаляються один від одного, і від єдиного цілого. Тобто замість того, щоб вчасно склеїти тарілку, люди взяли молоток і почали її роздрібнювати, щоб в кожного було своє окреме володіння. Тому зараз у світі існує прибдизно 30 тисяч більших чи менших християнських конфесій.
Належати до них зовсім нормально - це, як бути частиною окремого роду чи народу, а можливо, бути добрим фанатом якогось футбольного клубу. Що ненормально - це неетична конкуренція, яку час від часу зустрічаємо між деномінаціями. Бо це нівелювання суті християнства, що можна порівняти до допінгу, який сильно затьмарює ідеали спорту.
Більшість із християн не вибирає до якої конфесії чи Церкви належати - це переважно стається через хрещення чи приналежність батьків. Але що залишається незмінним, - щоб бути християнином, тобто - належати до Христа, треба стати членом громади послідовників Христа - а такою спільнотою є Церква у всій своїй різноманітності і строкатості.
З того розуміємо, що головним привілеєм християн - є наслідування Ісуса Христа, а не їхня конфесійна приналежність! Це добре видно в часах переслідування християн, чи в тривожних суспільних подіях, як от Революція Гідності. Там швидко зникають конфесійні стіни, всі тісно співпрацюють між собою на славу Божу і користь людей.
То, що нам робити, щоб так завжди було? Відрікатися чи змінювати свою конфесійну приналежність? Ні, бо ми бачимо добрих людей, які є чесними християнами зі всіх сторін, а також всюди є ті, які тільки формально вірять в Бога і готові використовувати нечесні підходи для досягнення своїх цілей.
То як бути? Архиєпископ Всеволод Майданський говорив, що “ми повинні “піддатися” не одні одним, а Богові!”, тобто проповідувати не православ'я, протестантизм чи католицизм, а Ісуса Христа розп'ятого і воскреслого. А це значить - прагнути єдності, пізнавати інших, наголошувати на тому, що нас єднає, а не навпаки. Молитися разом хоч би “Отче наш”, який у всіх християн однаковий. Таким чином ми будемо зміцнювати святість своїх конфесійних спільнот, щоб вони готувалися до єдності Церков.
Кінець кінцем Ісус перед своєю смертю молився, щоб ми всі “були одно” [Йо. 17, 21] і це означає, що результат у всякому випадку буде. Можливо для цього знадобиться знову тисячу років. Але залежить вже від вас, і нас, чи ми сприятимемо тому, чи будемо на перешкоді.
Щоб всі були одно!
І тому в 1054 році офіційно настав остаточний розкол християнської Церкви на католицьку під проводом Папи Римського та православну під проводом Патріарха Константинопольського. Але тим все не закінчилось, бо 1517 року розпочалась Реформація, через яку згодом і утворились нова конфесія - протестанти. З цих моментів і почалось дроблення християнства.
Хочемо зауважити, що причина кожного поділу є в першій мірі наша людська гординя. Бо замість того, щоб придусити її, правильно комунікувати і спільно вирішувати проблеми, люди все далі віддаляються один від одного, і від єдиного цілого. Тобто замість того, щоб вчасно склеїти тарілку, люди взяли молоток і почали її роздрібнювати, щоб в кожного було своє окреме володіння. Тому зараз у світі існує прибдизно 30 тисяч більших чи менших християнських конфесій.
Належати до них зовсім нормально - це, як бути частиною окремого роду чи народу, а можливо, бути добрим фанатом якогось футбольного клубу. Що ненормально - це неетична конкуренція, яку час від часу зустрічаємо між деномінаціями. Бо це нівелювання суті християнства, що можна порівняти до допінгу, який сильно затьмарює ідеали спорту.
Більшість із християн не вибирає до якої конфесії чи Церкви належати - це переважно стається через хрещення чи приналежність батьків. Але що залишається незмінним, - щоб бути християнином, тобто - належати до Христа, треба стати членом громади послідовників Христа - а такою спільнотою є Церква у всій своїй різноманітності і строкатості.
З того розуміємо, що головним привілеєм християн - є наслідування Ісуса Христа, а не їхня конфесійна приналежність! Це добре видно в часах переслідування християн, чи в тривожних суспільних подіях, як от Революція Гідності. Там швидко зникають конфесійні стіни, всі тісно співпрацюють між собою на славу Божу і користь людей.
То, що нам робити, щоб так завжди було? Відрікатися чи змінювати свою конфесійну приналежність? Ні, бо ми бачимо добрих людей, які є чесними християнами зі всіх сторін, а також всюди є ті, які тільки формально вірять в Бога і готові використовувати нечесні підходи для досягнення своїх цілей.
То як бути? Архиєпископ Всеволод Майданський говорив, що “ми повинні “піддатися” не одні одним, а Богові!”, тобто проповідувати не православ'я, протестантизм чи католицизм, а Ісуса Христа розп'ятого і воскреслого. А це значить - прагнути єдності, пізнавати інших, наголошувати на тому, що нас єднає, а не навпаки. Молитися разом хоч би “Отче наш”, який у всіх християн однаковий. Таким чином ми будемо зміцнювати святість своїх конфесійних спільнот, щоб вони готувалися до єдності Церков.
Кінець кінцем Ісус перед своєю смертю молився, щоб ми всі “були одно” [Йо. 17, 21] і це означає, що результат у всякому випадку буде. Можливо для цього знадобиться знову тисячу років. Але залежить вже від вас, і нас, чи ми сприятимемо тому, чи будемо на перешкоді.
Щоб всі були одно!
Немає коментарів:
Дописати коментар