Для чого червона нитка?

“Дисклеймер: не дивитись людям з відсутнім почуттям гумору!”

Привіт! Ви точно бачили у своїх друзів, знайомих, чи просто перехожих червону нитку на руці. І напевно задумувались для чого люди це роблять? ….мммм, ми не знаємо. Але це питання нас так мучило, що ми вирішили з’ясувати і знайшли такеее. Швидко підписуйтесь на канал, а ми вам зараз просто відкриємо очі на світ!

Очевидно, що в першу чергу ми звернулись до українського телебачення – там завжди 100% правдива інформація. 

“Червону нитку переважно використовують в двох напрямках. Тобто можна використовувати її на лівій руці, вона тоді виконує роль захисту. А на праву руку якщо пов’язувати нитку то це вважається до успіху і благополуччя.”

Ого, круто! Тату, добре що в нас тепер є червона нитка - вона і захищати буде і зробить успішним наш канал. Ой ну та, а захищати нас є від чого! От нас зараз дивляться сотні людей, точно хтось може наврочити. Ми ще дізнались, що нитка обов’язково має бути з вовни, тоді вона буде позитивно впливати на організм і покращить наше і ваше здоров’я. А ще краще буде, якщо та нитка буде з Єрусалиму! 

Також, нитку має зав’язати якась близька людина, якій ви повністю довіряєте. І не просто зав’язати, а зробити на ній 7 вузлів, інакше вона діяти не буде. 

Ще дуже важливий момент – на забувайте міняти її кожні 40 днів. Бо ж там енергія накопичується, і якщо вчасно не поміняєте – все піде назад. А українська вікіпедія пише, що крім основної функції вважається, що червона нитка сприяє здійсненню бажань. Все що потрібно зробити для його виконання – в процесі зав’язування вузлів – загадати найзаповітніше. 

Насправді носити червону нитку і вірити в це все що ми перелічили вище – якось тупо. Бо це означає що в червоної нитки більше сили ніж у Бога. Все що можна зробити з червоної нитки – це зашити дірку на червоній футболці, або повішати різдвяну іграшку на ялинку. Вірити в червону нитку – означає перекладати відповідальність за свої дії на неї, бути переконаним, що бажання здійсняться через неї, а не через твою щоденну роботу. 

Зрештою те саме стосується і до навішування на себе хрестів і медальйонів, з думкою що це оберіг, а не як знак приналежності до християнської віри.  

Що тоді нас захистить? Це переконання, що Бог нас любить і нам треба з ним контактувати. В Церкві є святі таїнства, що є допомогою для різних важливих моментів нашого життя, наприклад ви знаєте, що єлеопомазання, це не для помираючих, а для тих, хто потребує відновлення здоров'я? А теж є багато спеціальних молитов, які називаємо треби, як наприклад благословити машину чи відмовити молитву проти всякого зла, або для звільнення від якогось зачарування. 

А все ж таки, де написано, що не можна вірити в силу червоної нитки? У першій Заповіді Божій ми читаємо: “Не будеш мати інших богів крім мене”. 

Бог – це всемогутній суб'єкт, а якщо ще потрібна нитка, щоб активувати його силу, то тоді який він Бог! Це значить, що християнин має вірити тільки в силу Божу, без ніяких додатків. Таке надавання божественного значення речі, яка того не має – називається забобонами і всі люди можуть на це хворіти, в тому числі й християни.

 

Проте, варто пам’ятати, що нас захищають, точно не матеріальні речі, а наше правильне відношення до Бога. Все що нам потрібно – віднайти його – кожний з нас це може, треба тільки дуже постаратися.

Довіряймо Богові!

Ще раз переглянути відео можна тут:

Ми вічні, а терня нам служать, щоб досягнути зірок!

Дорогі друзі пластуни!

Слава Ісусу Христу!

Вітаю всіх тут присутніх на Стадіоні “Україна” у Львові, щоб відкрити Пластовий рік 2020-2021. Але чому ми, пластуни, на Святій Літургії? Бо, як і кожну нашу офіційну пластову акцію, ми і цю також розпочинаємо із молитви. Чому ми це робимо? Ми так діємо, бо наша організація має як свій ідеал - Бога і Україну. Це значить, що для сповнення наших людських суспільних цілей - ми не лише покладаємо надію на себе і свої сили, але й спілкуємося із Ісусом Христом і належимо до його тіла - Церкви. 

Це вступ. Але проповідь - це роздумування над текстами, які нам подає Церква в цю неділю. Нині святий Павло (Послання Апостола Павла до Галатів 6, 11-18 - текст при кінці) нам говорить про відношення нашого тіла до наших думок та дій. Він розповідає, що для євреїв було важним знати чи хтось обрізаний чи ні, і тим хвалитися. Ви знаєте, що обрізання - це видалення крайньої плоті чоловікам. Це була свого роду ознака вибраності (тобто крутості) серед суспільства. Можливо як нині тату для багатьох. Або навіть приналежність до куреня чи гуртка в Пласті. Ні, каже Павло - це не основне; а важливо, щоб ми плоди приносили нашим тілом чи нашим грутком для перемоги над самим собою і для служіння своєму ближньому. Ми не маємо хвалитися нашим виглядом чи приналежністю, а тим що ми думаємо, стараємося і робимо. Для нас пластунів-християн - це хрест Христовий. 

Чому хрест? Бо він не тільки показує нашу приналежність, але вказує на це, що ми стараємося, працюємо над собою, терпимо для добра інших. Це дуже важливо - не моє его; а наша родина, наше суспільство, наша країна, наш світ. Хрест Ісуса Христа вказує на це, що для досягнення такого успіху потрібні не тільки ми, наш гурток, наші тіла, але й Бог, щоб всі проби нашої пластової програми зробили з нас людину. Людину, яка вміє терпіти і любити, усміхатися крізь сльози, без надії сподіватися - не для марної слави, а для просвічення себе, свого народу, для життя вічного. 

Жити для життя вічного - це усвідомлювати свою  місію в цьому світі - “лупайте сю скалу ”, як писав Іван Франко, пам'ятаючи, що "кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть, що за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт". Відповідати не тільки за тих, які тут нині, але й за наших дітей, які мають народитися в квітучій Україні, не тільки в цьому житті, але й на вічній ватрі, куди не один пластун вже відійшов - це Царство небесне.

Наприкінці скажемо, що Пласт - це не місце проб, ран, плачів і зусиль, а радості і перспективи на ціле життя; так само християнський хрест і молитва, це не терпіння, обмеження і складні правила, а розвиток особистості, перемога над труднощами, позитивне сприйняття себе і світу, та велика й вічна перспектива, в якій має народитися і вкорінитися впевненість, що мрії збуваються. 

Ми вічні, а терня нам служать, щоб досягнути зірок!

Послання Апостола Павла до Галатів 6, 11-18.

11. Браття, гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою. 12. Ті, що хочуть похвалятися, що вони гарні тілом, силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. 13. Бо навіть обрізані, не зберігають закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. 14. Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп'ятий і я – світові; 15. бо ні обрізання, ні необрізання є чимсь, але нове сотворіння. 16. На всіх тих, що ходитимуть за цим правилом, мир і милосердя на них і на Ізраїля Божого. 17. А втім, віднині нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса. 18. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати. Амінь.

Хто написав Біблію?

Якщо ви дивитесь це відео, ви напевно задумувались, що це за геній написав Біблію? Може Бог? Але яким чином він це зробив? Написав десь там на небі книжечку, а потім скинув її в якусь пустелю? А може Ісус? А може хтось із апостолів? Я колись думав, що це ангели шептали на вухо пророкам і євангелистам, що писати. Тшш-тшш. Ангели чи ні, але хтось шепче мені на вухо, щоб я попросила вас підписатись на наш канал. До речі, це зробити дуже легко, просто натисніть червону кнопку внизу під відео. 

Ну хто та людина, чи не людина, яка змогла написати книжку, яку переклали 694-ма мовави та 100 мільйонів копій яких щорічно продають з неймовірним успіхом? Це гарне питання, але почати треба з того, що Біблія - це не одна книжка, а прям маленька домашня бібліотека. 

Так, Старий Завіт містить 46 книг, а Новий Завіт - 27, разом це 73 книги. Та й саме слово Біблія, походить з грецького слова τά βιβιλία, що означає “збірка книг”.

Тепер нам буде легше пояснити, що в кожної з цих книг був свій автор, тобто це не робота однієї людини. Але не подумайте, що от зібрались мудрі хлопці і дівчата в бібліотеці і почали всі дружньо писати по одній книжці в Біблію. Ні, ці книги були написані в різний період часу - з 10 століття до нашої ери і аж до 100 р. після народження Ісуса Христа. Всі ці люди, які написали Біблію мали дуже різне життя і види діяльності. Серед них і чоловіки, і жінки, і царі, і пророки, і мудреці, і апостоли, ті самі екс-рибалки. Тих, кого ви точно знаєте - це Павло, який спочатку переслідував християн, а потім навернуся, цар Давид і мудрець Соломон. Також кожної неділі ви можете почути на літургії євангелія від Луки, Марка, Матея чи Івана. Це все також чотири окремі книги. Але ми тут зібрались не для того, щоб обговорювати, хто яку книгу написав. Бо суть ви зрозуміли - були різні люди, які написали книги, з яких згодом склалась Біблія.

Проте це лише один бік - зовнішнішній, який ми можемо побачити, помацати, загуглити і знати, що книгу Естер написав Мардохей. Другий і значно важливіший бік - внутрішній. 

І тут ми вам розкажемо про те, чому всі священники в Церкві кажуть що Біблія - це слово Боже, бо ми ж ніби щойно говорили про Павла і Соломона. Церква каже, що Біблія написана під натхненням Святого Духа, а отже Бог - її автор. Тобто, Бог звернувся до нас через вибраних людей - священнописців - як через знаряддя.  Це біблійне натхнення не є чимось механічним, ні Святий Дух, ні ангели не сиділи на плечі в Мардохея і не диктували сформований текст. Людина хоч і є інструментом, але вона не пасивна, бо є співавтором. Від Бога походить тема і головна думка, суть тексту, а від людини - хід думок, добір слів, спосіб виразу, характер жанру, граматичні особливості. На текст впливали навіть емоції, спосіб життя, історичний контекст, культура та освіта богонатхненного автора.

І тепер постає питання: як те, що писали ці люди попало у Біблію? 

Зі Старим Завітом просто: Ісус, як і апостоли та перші християни були євреями і тому вони природно уживали священну книгу євреїв - Танах. Ісус підтвердив її, цитував її, і саме Танах стала великою частиною Біблії - Старим Завітом. Тексти Нового Завіту впродовж десятки років передавались з рук в руки, переписувались, губились, знищувались і віднаходились. Потім перші християни почали потрошки складати їх докупи - наприклад хтось збирав всі листи Павла, а хтось апостола Якова. Після смерті апостолів, єпископи періодично збирались і об’єднувати усі священні писання. Так до єврейських священних книг додались євангелія, послання апостолів і ще різні важливі тексти, які стали Новим Завітом. Старий і Новий Завіти в такій композиції вперше офіційно визнав Карфагенський Собор в 397 р. як канонічні книги, тобто канонізовані, підтверджені Церквою як ті, що були написані під натхненням Бога.

Проте, є добряча збірка книг, які не увійшли в біблійний канон. Їх назвали апокрифи, що в перекладі з грецької означає “прихований, таємний”. Вважали, що в них щось таємниче заховане для більшості людей, або є щось таке, що не зовсім клеїться з вірою в єдиного Бога чи Божого закону. Тим не менш деякі з них Церква вважає нешкідливими, хоч і не натхненні Богом. Вони могли бути написані пізніше, і нічого нового не пропонувати чи автор хотів додати авторитету своїй приватній думці.

Інші є фальшивими чи сектанськими текстами, які можуть призвести до втрати віри в Ісуса Христа як Бога. Наприклад: «Євангеліє від Юди» чи «Євангеліє Томи». Оскільки це є лише обривки правди, вони небезпечні і богослови не радять їх читати, бо вони можуть внести дисгармонію. Є наприклад так звані «євангелія Дитинства», написані для того, щоб задовольнити бажання перших християн знати більше подробиць про раннє життя Ісуса. Одне з них - Євангелія від Якова, де він описує дитинство і юність Богородиці, стверджуюючи про її вічну постать діви і представляючи її як нову Єву. Проте авторство не підтвердилось, і простежилось незнання авторами подробиць життя євреїв і їх невідповідність деталей, до Біблійного канону. Тому вони і залишаються “прихованими” від людей, хоча більшість з них давно є у відкритому доступі. 

Ось така захоплююча історія повстання Біблії. Розкажіть нам в коментарях як ви собі колись уявляли її створення. А ще тепер мені хтось шепче на вухо, щоб якщо комусь сподобалось відео обов’язково поставили лайк і підписались на наш канал! 

Читаймо Біблію! 

Ще раз переглянути відео можна тут:

Рок-музика не для християн?

Деякі люди задають собі питання - чи може християнин слухати рок-музику? Нібито вона є мовою диявола, який намагається заволодіти людськими душами. 

Що справді? Подумаєте ви. Вони вже й до музики добрались? Та скільки можна! 

Нумо розбиратись: хто і за що накинувся на рок музику? 

Так, ми погоджуємося з тезою, що існують варіації рок-музики, які цілком суперечать християнським цінностям. Проте, те саме можна сказати про всі музичні жанри - від попу до репу. Біблія не засуджує жодного музичного стилю і не вважає жоден інструмент безбожним. Вона згадує велику кількість різноманітних струнних та духових інструментів. Якщо не пише безпосередньо про барабани, вона згадує про інші ударні (Пс 68,26; Езри 3,10). 

Практично всі сучасні музичні стилі є варіаціями або комбінаціями цих типів інструментів, з різними ритмами або з різним ступенем інтенсивності. Не існує жодної біблійної причини вважати якийсь конкретний стиль музики безбожним або суперечливий волі Божій.

Тому, щоб не тягнути до кінця відео, ми одразу вас потішимо - рок-музику слухати можна! Бо лише від того з якою частотою б’ють ударні не можна давати оцінку якомусь конкретному жанру.  

Ви напевно чули, а якщо не чули, то зараз будете в шоці, що існує рок-опера «Ісус Христос - суперзірка», яку написали Ендрю Ллойд Веббер і Тім Райс у 1970 році. Твір описує останній тиждень життя Ісуса Христа, і головну увагу там зосереджено на протиставленні поглядів Ісуса та його учня - Юди.  

Тед Нілі, актор-співак, який грав роль Ісуса, переповідає слова папи Павла VI, що після її екранізації сказав: «це добре зроблений фільм, який сприятиме поширенню фігури Ісуса також за допомогою музики».

А відомий православний отець Михаїл Шполянський, написав в своїй книзі «Мой анабасис», що після того як послухав цю оперу, перший раз усвідомлено молився Христу.

Отже, щоб визначити яку музику можна слухати, а яку ні, слід враховувати два фактори: призначення музики і зміст слів. 

Коли говорити про призначення музики, то Цар Давид, найвідоміший музикант у Біблії, в першу чергу використовував музику для поклоніння Богу (див. Пс 4,1; 6,1; 54; 55; 61,1; 67,1; 76,1), також коли царя Саула мучили злі духи, він кликав Давида грати на арфі, щоб заспокоїти його (1 Сам 16,14-23). Ізраїльтяни використовували музичні інструменти, щоб попередити про небезпеку (Не 4,20) та здивувати своїх ворогів (Суд 7,16-22). У Новому Завіті апостол Павло закликає християн заохочувати одне одного за допомогою музики: «повчаючи самих себе псалмами, урочистими та духовними піснями» (Еф 5,19). 

Музика може нас надихати до нових звершень, не боятись висловлювати свою думку; через музику ми можемо вчитись, розслаблятись, розважатись, досліджувати себе і свої почуття, а також молитись. Тобто, треба дбати, щоб музика, яку ми слухаємо, мала завжди позитивну ціль. 

Але ні стиль музики, ні мета ще не дають точну відповідь на питання чи музика корисна для нас, тому слід вивчати зміст текстів. Чи є слова пісні справжніми, чистими, доброчесними та гідними похвали? 

Якщо так, то немає нічого поганого в тому, щоб слухати таку пісню. Однак значна частина музики не відповідає цим критеріям. Вона часто пропагує аморальність та насильство та зневажає чистоту та цілісність. Якщо пісня прославляє те, що суперечить Богу, християнин не повинен її слухати. І на це є лише одна проста причина - те, чому людина присвячує свої думки, рано чи пізно визначатиме її слова та вчинки. Висновок із цього такий, що нам всім треба встановити здорові моделі мислення. 

Очевидно, для нас найкраща музика - це та, яка славить і прославляє Бога. Є талановиті християнські музиканти майже у будь-якому музичному стилі - від класики до року, репу та реггі. Тому, вчімся шанувати зміст, а не форму!

Всім християнський рок!

Дивіться відео на цю тему: 

Чи модна християнам займатися йогою?

Привіт! Нарешті ми знімаємо відео, про яке ви, наші дорогі глядачі, просили не раз. Чесно вам скажемо, ця тема не проста і неоднозначна; тут є над чим подумати, тому не розслабляйтесь. Якщо ви ще не підписані на наш канал, то обов’язково це зробіть, натиснувши червону кнопку внизу під відео. А ми починаємо!

Почнемо з простого - що таке йога? Йога має свої корені в індуїстській релігії, з санскриту перекладається як “єднання” чи “зв’язок”. Звідси і завдання йоги - поєднати тіло, розум і душу, що призведе тебе до самовдосконалення чи пізнання чогось вищого. У світі налічують близько триста мільйонів йогинів.

У християнстві немає інструкції чи правила щодо практикування йоги, тому ми не можемо вам сказати конкретно - “так, іди займайся йогою”, або заборонити вам це робити. 

Бо, ми сказали на початку - тут прийдеться думати, тому зараз ми задамо вам три питання і тільки після того як ви самі дасте відповідь на них, ви зрозумієте чи варто ВАМ займатись йогою чи ні.  

Перше питання: Яка твоя мотивація займатись йогою?

Якщо ваша мета - стати більш гнучкими, розтягнути своє тіло, сісти на шпагат чи дбати про своє здоров’я - то проблем би не мало виникати. Бо очевидно, що ніхто не може заборонити вам займатись спортом. Якщо ви хочете релаксувати, зняти стрес після напруженого дня, увійти в себе, то ви можете практикувати християнську медитацію, про яку ви напевно раніше не чули. Медитація, походить з латинського слова “meditatio”, що означає міркування, роздумування. В книзі Ісуса Навина (1,8) написано: “Нехай книга цього Закону не відійде від твоїх уст, але будеш роздумувати про неї вдень та вночі, щоб додержувати чинити все, що написано в ній, бо тоді зробиш щасливими дороги свої, і тоді буде щастити тобі.”

Християнська медитація - це тихе роздумування над текстом з Біблії, чи словом з літургії, чи іконою. Людина таким чином з'єднується із Богом і просить пояснення, щоб потім виконувати це в щоденному житті. 

Тут задіяні серце, думка, фантазія, емоції та бажання. Переважно техніка християнської медитації передбачає сидяче положення, залишаючи спину прямою і нерухомою. Закривши очі, ви можете мовчки повторювати слово, яке вас зачепило, чи коротку молитву. 

Друге питання: Чи є щось на занятті з йоги, що нагадує тобі індуїстські практики?

Отже, ви ходите на заняття з йоги тільки заради спортивного інтересу. І тут перший дзвіночок - ваш інструктор пропонує очистити свідомість чи звільнити розум від думок. Християнство ж рекомендує завжди залишати свій розум тверезим і настороженим. Проте якщо це вас не лякає, то рухаємось далі. Дзвіночок № 2 - інструктор починає навчати вас різні мантри, наприклад “Ом намах Шівайя”, чи “Харе Крішна” - задумайтесь тут про те, що це вже релігійні практики індуїзму, і чи хочете ви, як християнин, їх практикувати.

Тут ми маємо зрозуміти, що йога може схиляти до думки, що ми лише астральне тіло, яке заповнює всесвіт і нам треба єднатись із тим великим космічним єством. Для нас християн, індуїстське твердження, що світ тотожний з богом є регресією, бо ми вже маємо щастя пізнавати особового Бога. 

Третє питання: Чи твоє сумління чисте, коли ти відвідуєш йогу? 

Тут будемо коротко. Якщо практикуючи йогу ви відчуваєте мінімальну провину, чи докори сумління, чи будь що вам всередині підказує, що ви зайшли занадто далеко, то просто не робіть цього. 

Якщо ж ваша совість чиста - то не переживайте, вона точно ніколи нас не підводить. Але радимо тоді не називати це йогою, бо йога - це шлях до іншої  духовності, не християнської. 

Отже, давши собі відповідь на ці три питання, ви точно будете знати чи варто вам займатись йогою. 

Не бійтеся шукати істину і помилятися, Бог за це не карає!

Медитуймо! 

Дивіться відео на цю тему: