Спірні питання до священика № 4 – Чому ми маємо такі воєнні випробування?

Бог дозволяє, щоб ми переживали різні випробування. Збройна війна, яка зараз нам накинута Росією, є випробуванням для нашого народу і великим терпінням. І якщо ми зараз маємо тривогу, це треба розглядати як одну із сторінок життя. Час від часу то є добре мати тривогу, бо тривога нас заставляє бути уважнішими до зла, його побачити чи відчути, і справді переконатися, що зло існує. Тривога допомагає нам побачити форму в яку зло вбралося в даний момент і на означеному місці.

До цього часу, від проголошення Незалежності, ми в Україні не мали поважної тривоги. Ми жили серед зла, спілкувалися з ним, мирилися з ним, укладали якісь договори з ним. А зараз ситуація оголилася і ми це зло бачимо. Це нас провокує до того, що ми мусимо стати або з одного боку окопів, або з другого. Ми вже не можемо бути літеплими чи в нейтральній середині. Ще раз наголошую, такий стан, якого ми не вибирали стає дуже позитивним випробуванням для нас, як особистостей, і для нас, як для народу. Таким чином треба сприймати Майдан і російсько-українську війну і молитися, кажучи: «Боже, я Тобі дякую за все, а однак я чуюся слабким, допоможи мені й моєму народові!» Саме тому, що я чуюся незахищеним, я краще можу сприймати Божу допомогу, сповнювати Його волю і її реалізувати конкретними позитивними діями.

Натоміть, якщо, я починаю нарікати і судити, в мені повстає злоба до того, хто зло чинить і я стаю частиною того зла! Я тоді попадаюся в сіті Диявола! Це і є ціль того хто війну починає! Для того, щоб цього не ставалося, треба оперувати Божими методами, а Бог любить свого ворога. Бог любить нас, яких створив і які своїми гріхами Його зраджують. Він перемагає зло, яке ми творимо і приносимо в своєму серці, через любов. Якщо ми ненавидимо когось, то ми помножуємо зло, ми його не зупиняємо. Бо зло тут в Україні і там в Росії є одним злом. Так само добро тут, і добро там, є одним і тим самим добром.

Так, що ми можемо помножувати добро у світі або його зменшувати, залежно від нашого ставлення до людей у всіх обставинах. Випробування приходять для того, щоб ми могли синхронізувати свої серця із Сотворителем, бути добрими, творячи добро і відкидаючи зло. В цьому полягає порядок Божий, сокрушення серця, і Його благословення.

Спірні питання до священика № 3 – Чи ми маємо засуджувати ворогів?

Якщо я зустрічаю якусь людину, яка робить зло, то я маю засуджувати зло, а людину маю напоумлювати і благословляти. Бо якщо я засуджую чи проклинаю людину, то я так само роблю зло. І я стаю частиною цього зла, що мені не подобається. А якщо я благословляю людину, то я їй допомагаю очищуватися й відкривати своє серце до Господа Бога. Тим самим, вона сама очищується. Тим самим, я стаю її ближнім, бо вона і я стаємо ближчими до Господа Бога. Так, що це є дуже важливо, щоби ми завжди всіх благословляли.

В цьому конкретному випадку коли йде російсько-українська війна, треба українцям думати як провадити війну, для того, щоб її закінчити, вигнавши ворога із своєї землі. І тут треба пам’ятати найважливішу точку нашої стратегії, яка основана на Божому законі війни і миру: якщо ми хочемо бути виграшними, ми маємо благословляти!

Треба зрозуміти, що зараз Росія опинилася в проклятті, бо якби вона не була проклятою, вона б тоді століттями не грабувала й убивала, не тільки Україну й українців, але багатьох чи й всіх своїх сусідів. Для миру у світі, для миру в Україні, треба щоб Росія вирвалася з цього прокляття в якому вона знаходиться, а для того потрібне Боже благословення. Якщо ми будемо проклинати росіян за зло, яке вони чинять, вони не то, що вийдуть із прокляття, вони заразять нас ще більше, вони стануть ще гіршими, і нам це не піде на добро. Лише, якщо ми навернемося до Бога і їм допоможемо це саме зробити, якщо вони навернуться, якщо вони стануть кращими і тим самим мудрішими, то зло стане меншим, і тоді в них і в нас буде дійсно краще жити.

Збройна війна – це для нас нова і незвична форма терпіння, яка має два обличчя. Терпіння і неприємності для поганої цілі приводять зло, а для доброї справи приносять добро. Ми по стороні добра, бо ми без ненависті захищаємося від агресора. Ми цього терпіння не хочемо, ми ментально його відкидаємо, але в практиці приймаємо. Якусь форму терпіння людина має завжди переживати в своєму житті, але якщо приймати терпіння як Божий допуск, воно ублагороднює людину, терпіння ушляхетнює нас.

Ми так і живемо і надіємося на Бога, задля нашого послуху Його законам у нашій безпорадності…

Метрон - еклезіологічно-канонічний журнал.

Μέτρον, ч. 10-11. Львів 2014. 268 с. ISBN 978-617-629-119-0

У вересні починається новий академічний рік і стане приводом випуску свіжого номеру еклезіологічно-канонічногого журналу «Метрон». З нагоди своєї одинадцятої річниці щорічник вбереться в жовту обкладинку. Це знак надії й оптимізму, що «Метрон» не залишиться єдиним, який виживає на полі регулярних богословських журналів в Україні! Хто переконаний в потребі розвитку української богословської науки, напевно купить «Метрон», щоб прочитати цікаві статті, збагатити свою думку. Це також буде громадянським кроком для того, щоб підтримати труд ідеалістів, які працюють без окремої для того матеріальної чи інституційної підтримки.

У числі 10-11 «Метрону» (2013-2014) зібрані статті, які розширюють розуміння Церкви. Адже церковне право має не просто обмежувати і впорядковувати церковне життя, а радше вести мирян і пастирів до відважного випробування нових шляхів спілкування з Богом і людьми. Отець Сергій Булгаков писав ще в минулому столітті, що священики мають бути не вартовими при Царських Дверях, а тими, що запрошують увійти. Церква – це складна спільнота християн, в якій, щоб порозумітися, потрібно всім однаково розуміти такі поняття, як «діаспора», «всеправославний собор», «залежність», «автономія», «помісність». Тут, ці поняття розглядаються з різних перспектив, виходячи з відмінних еклезіяльних і культурних контекстів. Таким чином, можна співставляти різні трактування цих понять, знаходити спільність у відмінних висловлюваннях. Статті різноманітні за тематикою, охоплюють проблеми подружжя, екуменізму, партикулярного права тощо.

Головним редактором «Метрону» є Михайло Димид. Тематики номеру такі: Діаспора, УГКЦ, Східні Церкви, Філіокве, Партикулярне право в помісній Церкві. Аторами є Максим Германюк, Григоріос ІІІ (Лахам), Михайло Димид, Ігнатіос Дік, Юрій Лещинський, Патріархи Близького Сходу, Українська Католицька Єрархія в Канаді, Ірина Хомин, Олег Хортик.

Заголовки статей такі: Діаспора як фактор оновлення для великого та святого Собору: український досвід; Угода про перехід Української Православної Церкви США в юрисдикцію Вселенської Константинопольської Патріархії; Канонічне питання «діаспори»; Від залежності до автономії – Український греко-католицький досвід ХХ століття; Еклезіологія митрополита Максима (Германюка); Проблема плюралізму у Христовій Церкві стосовно східних Церков; Екуменізм Української Греко-Католицької Церкви; Унійні ідеї митрополитів Йосифа (Рутського) і Петра (Могили) та їх розвиток сьогодні у розумінні патріарха Любомира (Гузара); Еклезіальна ідентичність та екуменічна місія УГКЦ на початку ІІІ тисячоліття; Виклик подвійного підпорядкування–сопричастю з Римом та Східній церковній традиції; Еклезіологія та екуменізм; Ми повинні мати Папу; Відносини між Патріярхальними Католицькими Церквами та Апостольським Престолом Рима; Кілька фактів про питання Filioque і УГКЦ, а зокрема про постанову УГКЦ в Канаді відмовитися від додатку «і Сина» у Символі віри; Правнича діяльність Митрополита Андрея Шептицького щодо християнського подружжя на основі декретів Львівських архиєпархіальних соборів 1940 і 1941 років; Партикулярне право УГКЦ: dubium iuris aut activum iuris?; Рішення та Постанови синодів УГКЦ 1990-2000 років, які могли б ввійти до канонів Партикулярного права УГКЦ; Рецензія на монографію Ігоря Скочиляса. “Дар любови”: Куниче (катедратик) у Київській митрополії XIII–XVIII століть.

Для перемоги потрібна святість!

Щоб перетворити себе і світ потрібна благодать, тому що все добро походить від Бога і ніхто з нас ніщо не додасть із свого, що не отримав від Нього.

Покровитель дня 15 серпня 2014 року

Перенесення мощів св. первомч. й архідиякона Стефана

http://ecumenicalcalendar.org.ua/2014/8/15

Боже слово

Друге послання апостола Павла до Коринтян 1:12-20

12  Слава наша - це свідоцтво нашого сумління, як ми поводились у світі, зокрема щодо вас, - у святості й щирості Божій; не в мудрості тілесній, а в Божій благодаті. 13  Бо іншого вам не пишемо, як тільки те, що ви читаєте й розумієте. А надіюся, що зрозумієте це повнотою, 14  як вже зрозуміли нас частинно, що ми - ваша слава, як і ви - наша в день Господа нашого Ісуса Христа. 15  В оцій то певності хотів я прийти перше до вас, щоб удруге ви мали радість, 16  а потім від вас перейти в Македонію і знову з Македонії прийти до вас, щоб вирядили ви мене в Юдею. 17  Хіба я, мавши те на думці, вчинив легковажно? Чи те, що я задумую, задумую лише з людських міркувань так, що в мені одночас перебуває і «Так, Так», і «Ні, Ні»? 18  Бог мені свідок, що наше слово до вас не є «Так» і «Ні.» 19  Бо Син Божий, Ісус Христос, що його ми вам проповідували - я, Сильван і Тимотей, - не був «Так» і «Ні»; в ньому лише «Так» було. 20  Скільки бо обітниць Божих у ньому - «Так», і тому через нього «Амінь» Богові на славу через нас.

Євангелія від Матея 22:23-33

23  Того ж самого дня приступили до нього садукеї, що кажуть ніби нема воскресіння, і спитали його: 24  “Учителю”, – кажуть, – “Мойсей мовив: Коли хто вмре бездітним, то нехай брат його одружиться з його жінкою і відродить потомство брата свого. 25  Було в нас сім братів. І перший, одружившись, умер, не мавши потомства, і зоставив свою жінку братові своєму. 26  Так само і другий і третій аж до сьомого. 27  Нарешті, після всіх померла й жінка. 28  Отож, у воскресінні котрого з сімох буде вона жінка? Всі бо її мали.” 29  Ісус у відповідь сказав їм: “Помиляєтеся, бо не знаєте ані Писання, ані Божої сили. 30  У воскресінні не женяться і не виходять заміж, а є як ангели на небі. 31  А щодо воскресіння мертвих, то хіба ви не читали слова Божого, яке вам каже: 32  Я – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова! Бог – не мертвих, але живих!” 33  І чувши це народ, дивувався його навчанню.

http://dyvensvit.org/bible-quote/2%20%D0%9A%D1%80%201:12-20,%20%D0%9C%D1%82%2022:23-33

Коментар до слова

Коли ми готуємося до свого преображення в Христі, нам треба зрозуміти слова апостола Павла, який хвалиться нічим іншим як: щирістю, святістю і благодаттю – все це дари Господа Бога для відкритих сердець. Ці дари сильно контрастують із хваленою людською силою і мудрістю. Ми маємо завжди бути певні, що для того, щоб перетворити себе і світ, потрібна благодать, тому що все добро походить від Господа Бога Сотворителя і ніхто з нас ніщо не додасть із свого, що не отримав від Бога.

Ісус Христос теж пригадує нам, що власна родина, і Батьківщина не є самоціллю, а теж мають перетворюватися в Бозі, щоб бути інструментами спасіння всіх наших братів і сестер.

Просімо Ісуса, який переобразився на горі Тавор, щоб ми могли теж отримати нові серця цілим нашим народом.

Зображення

http://img.gazeta.ru/files3/673/4829673/metamorf-pic510-510x340-54735.jpg

Страждання і утіха!

Бог приносить утіху тим, які терплячи надіються на Нього, щоб вони самі кріпилися на дусі і ще підтримували тих, за яких вони борються!

Покровителі дня 14 серпня 2014 року

Сім мчч. Макавеїв, і матір їх Соломія, і старець Єлеазар

Похід із чесним Древом чесного і животворящого Хреста

Початок Спасового посту

http://ecumenicalcalendar.org.ua/2014/8/14

Боже слово

Друге послання апостола Павла до Коринтян 1:1-7

1  Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимотей, Церкві Божій, що в Корінті, з усіма святими в усій Ахаї: 2  благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. 3  Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, 4  що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає. 5  Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення.6  Отже, чи то ми терпимо скорботи, то на вашу втіху та спасіння; чи втішаємось, то теж на вашу втіху, що дає вам силу переносити терпеливо ті самі страждання, які й ми терпимо. 7  Наша на вас надія тверда, бо знаємо, що так само, як ви берете участь у стражданнях, так візьмете й у радощах.

Євангелія від Матея 21:43-46

43  Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його. 44  Хто впаде на цей камінь, розіб'ється, а на кого він упаде, того роздушить.” – 45  Почувши ці притчі, первосвященики й фарисеї зрозуміли, що він про них говорить. 46  І намагалися схопити його, та боялися людей, бо ті мали його за пророка.

http://dyvensvit.org/bible-quote/2%20%D0%9A%D1%80%201:1-7,%20%D0%9C%D1%82%2021:43-46

Коментар до слова

В час активної боротьби реальної української еліти за свою гідність і свободу, – на Майдані, чи у війні проти російського узурпатора, – ми зносимо багато моральних і фізичних терпінь. Про це ми чуємо щоденно по всіх ЗМІ, про це говорить частина населення – особливо ті, які не беруть ніякої безпосередньої участі в доленосних для України подіях. Це одна сторона медалі.

На щастя, є і друга. В християн Бог цікавий; Він по-перше всемогучий і вседержитель, а по-друге Він «Отець всякого милосердя і Бог всякої утіхи». Наслідок того, що Він приносить утіху тим, які терплячи надіються на Нього, щоб вони самі кріпилися на дусі і ще підтримували тих, за яких вони боряться!

Апостол Павло ніби до нас нині промовляє, що «надмір страждань» приносить і «надміру утішення»! В це треба повірити, і знати до цього єдиний простий рецепт. Такий закон працює тільки Христа ради і в Христі.

Отож в стражданні і утісі, віддаваймо все в руки Господеві, молімося як вміємо, але молімося. А Христос зробить нашу жертву милу Богу Отцю. Це в свою чергу принесе відродження наших кволих надій і покаже величну перспективу гідного і свобідного життя всіх терплячих українців.

Приймаймо відважно відповідальність за наше майбутнє, приносьмо Богові плоди наших зусиль і страждань. Обіцяна Богом компенсація велика – Царство Боже в нашій Батьківщині.

Зображення

http://cass.org.ua/sites/default/files/public/studies/2011/uk_2011-01-22_Pragnenia_do_doskonalosti.jpg

Історія про камінь, який трясся

Вона дуже хотіла вчитися малювати, а Він не дав їй жодного уроку! 

91-ій річниці з дня народження вчителя присвячується.

Іванка Крип’якевич-Димид

Він казав їй про листя під ногами: ДИВИСЯ! Яке то гарне! Єдине, за що я буду шкодувати, коли піду ТУДИ – це те, що не буду бачити цього листя. Як Ти думаєш, чи на небі я зможу малювати?

Він казав їй: Чи ти ЧУЄШ музику, коли шумлять дерева? Це ж Березовський, -  «Не отвержи мене во время старости».

Йому було 65, їй 20.

Він казав їй: «ТОРКНИСЯ моху, торкнися і збагни: усе це, що Ти бачиш, чуєш, відчуваєш, - усе різноманіття світу – це ЙОГО САД, це РАЙ, це диво. «Підніму камінь і бачу Тебе. Кору відколупаю з дерева і бачу, що жуки написали на стовбурі Твоє ім’я.» (К.З)

«Лиш камінь, той що потрясеться, покаже хто Тебе любив…»

Він казав їй: «Зроби мені знимку під цим старим деревом. Ти назвеш її «Два пеньки». Він питав: Коли прийдеш до майстерні? Я чекатиму. Можна, я назву тебе «Петро»?

Вона погодилася бути Петром, бо це була ГРА.

Він любив гру, таємниці, шифровані листи. Вона шукала Вчителя... І знайшла більше ніж Вчителя. Більше, ніж Друга. Писала Йому:

«Петро вже не петрає / скільки тих днів / без Вас перетерпів, і знову / в уяві Петровій Ваш образ встає / і терпне притлумлене слово.»

Вона приходила до майстерні після пар в Академії Мистецтв. Батьки знали, що Вона у Вчителя і були спокійні. Коли фіртка була закрита, перелітала через паркан. Тричі постукати, потім кинути камінець у шибку і чекати, що відкриють. Точно відкриють, бо у майстерні горить світло! Це була велика гра.

Іноді Вона затримувалася там до пізніх сутінків. Він відпроваджував її до  трамваю. Подавав руку на прощання. «Vita brevis. Злодійкувато ховаю руку до кишені, поки ще у ній живе Ваш дотик. Чому воно таке крихке, оте VITA? Ars longa. Найбільше ARS сказати: до-побачення! і просто піти, тоді коли так хочеться залишитися…»

Вона дуже хотіла вчитися малювати, а Він не дав їй жодного уроку! Замість того частував її чаєм і вівсяним печивом. А потім вони розмовляли. Властиво, говорив Він, а Вона була лише вухами.

Не все розуміла, але бачила, що Йому дуже важливо комусь оповідати своє життя, іноді Він хвилювався, потирав руки (великі, надзвичайно гарні руки) іноді плакав.

Одного разу Вона наважилася Його обняти. Він пригорнув її міцно-міцно до грудей і так вони стояли, як два дерева цілу вічність. Вона чула, як б'ється під картатою сорочкою Його серце. Відчувала м'яку бороду на своєму плечі.

Коли Вона не заставала Його в майстерні, тоді залишала записку, наприклад таку: «Аз єсьм Петро. І завтра буду в сьомій. І усмішкою сяятиме твар. Чи зможу Вас застати в Вашім домі? Канони барв збагнути невідомі і жертву музам скласти на вівтар?»

Він сміявся, і ховав ті писанія до шухляди. Найкращою була така: «Боже! Зроби мене білим клаптем паперу. Потім зігни вчетверо і проколи цвяхом, щоб я міг сказати «Доброго ранку!» людині з ключем.» Біля дверей майстерні Він прибив цвяха без голівки і прив'язав до нього цурпалок олівця, щоб можна було писати записки. Це було ще до ери мобільного зв'язку.

Одного разу,  коли Вона прийшла до Майстерні, побачила що Він лежить дуже блідий на старому тапчані, який правив Йому за ліжко. 

- Сядь біля мене, – попросив Він. – Розкажи щось.

- Що з вами?

 - Серце. Нічого, дитино, це мине, – він ніжно поглянув на неї. – Скажи мені щось.

І вона почала читати з пам’яті:

«Згадаєш їжака, що я приніс

І як вночі він бігав по кімнаті,

А вже роки убогі і багаті

Як сніг січневий, промайнуть навкіс.

Забудь ім’я, і голос, і слова

Лише згадай, що серпень був, як вершник.

Заносилось на дощ. Дивак і віршник

Прийшов вночі і руки цілував

А інший хтось цей аркуш відшука

І в нім, далекім, блисне, наче спалах

Моя любов до жінки, що не спала

І хлібом годувала їжака.» (Л. Кисельов)

Коли Вона закінчила читати, глянула на Вчителя. Він лежав на подушці з закритими очима, усміхався і рум’янець палав на  щоках.

-  Як Ти сказала? Серпень був як вершник? А як там про сніг січневий? Ану, прочитай, прошу, ще раз.

Після третього разу Він підвівся і пішов до кухні, щоб приготувати чай.

Коли він помер, їй було 30 років і вона мала двох дітей і носила третю, свою «осінню Магдалину».

Вона пішла не на похорон, а до парку, щоб подивитися, як падає жовте і червоне листя з кленів, щоб слухати, як співають дерева і торкатися руками каменів.

Наступного тижня шукала Його могилу, бредучи по пояс в кропиві. Сліз не витирала. Шукала Його. Згадала пісню: лиш камінь, той що потрясеться… Шукала камені, читала написи… Знала, що поховали коло сина… Нема…

Почала співати: «Прощаюсь, Ангеле, з Тобою…» На цвинтарі було тихо. Лиш краплі дощу подали з гілок. Десь крикнула сойка. Майнула білочка.

… а як колись Тобі прийдеться

шукать мене серед могил,

лиш камінь, той що потрясеться

покаже, хто Тебе любив… - коли доспівала оте «любив», нахилилася, щоб зашнурувати черевик. Живіт на дев'ятому місяці не дозволяв це зробити, тому довелося опертися ногою на чийсь надгробок. Коли врешті мокру шнурівку було приборкано, вона підвела очі і прочитала:  КАРЛО ЗВІРИНСЬКИЙ.

Львів, 17 липня 2014 р. Б.

(св. Карла за латинським календарем)